Билось серце та й замовкло

Билось серце — та й замовкло.

Заплакала мати.

Сина, рідного, малого,

В землю закопати.

Рвало душу. Текли сльози —

Не чисті дівочі.

Сльози матері — мов грози,

Щоночі, щоночі.

Небо ріжуть, мов ножами,

Темряву лякають,

Гіркотою вже віками

Землю напувають.

На могилі квіти —

Щодень нові.

У землі, навіки діти —

Не чужі — свої.

Рідна кров ту землю поїть,

Кістками годує.

Мати виє вовчицею —

Що й себе не чує.

Відплачеш, рідна, віджуришся —

Може й біль поможе,

Стежка тая до могили,

Зарости не зможе.

Бо ходитимеш ти, ненько,

Доки стане сили,

До тієї виплаканої,

Сумної могили.

До батька, сина… 

Може, і до  мужа —

Ні жива ні мертва, 

До світу байдужа

І як випаде хвилина —

Станеш край дороги…

Сльзи витреш, посміхнешся,

Та й вже без тривоги.

Харків             28.04.2026 р.