Не відпустила мене війна…

Невідпустила мене війна,

Наздогнала, зупинила серце,

Завмер світ у глухому стогоні,

Чи буває смерть дурна?

Чи буває радість в гіркому спомині?

Скількі ж нас таких,

Забутих, обдурених, зневірених,

Розстріляних, розірваних ,

Та заживо похованих -

Землею рідною!

Незгадаю вже всих імен,

Так їх багато,

Та що там - вже і своє забувати став,

Незгадаю і тих знамен,

Що майоріли червоно-чорним блиском,

Вигоріли, наче чужі стали,

А тепер куди?

День може два і забудуть,

Втомляться памʼятати,

З червоними трояндами,

Приходили всі,

Байдужі, похмурі,

Живий був очі муляв,

Слова правдиві вухо різали,

Залізом розпеченим тіло свербіло,

Не зручний - казали,

Чи я вам в чорта сідло?

Та й тільки того що ні,

Одне слово, більше нічого,

Тепер замовк.

Троянди за годину прибрали,

Після обіду спати захотілося,

Цієї ночі тривоги небуде - виспитеся.