RIP, белетристико: некролог жанру, що не встиг на TikTok

Натрапив на статтю з назвою, яка звучить як вирок: “Як ChatGPT «потопив» $15 млрд ed-tech компанію”. Прочитав. Хоча міг би й не читати — суть зрозуміла ще до кліку. ШІ перемагає, людина програє. І тут я, наївний романтик, вирішив спробувати себе в белетристиці. Як кажуть у народі: “вчасно, як завжди” — років на 30 запізнився. Можна було б ще встигнути, якби не TikTok, ChatGPT і колективна деградація.

Мальчиш-Кибальчиш із поетичним ухилом

У дитинстві я був слухняним. Не настільки, щоб мене ставили на обкладинку “Юного натураліста”, але достатньо, щоб не гратись у “вовка, що ловить яйця”. Мене більше цікавили рими, ніж пікселі. І от одного разу мої поетичні потуги потрапили до “Піонерської Правди”. Потім — оповідання в “Комсомольській”. Я навіть навчився рятуватись від двійок, вигадуючи на ходу поезії, нібито для конкурсу. Вчитель літератури пророчив мені письменницьке майбутнє. Пророцтво не справдилось. Але я й не ображаюсь — він тоді ще не знав, що майбутнє виглядатиме як чат-бот із синдромом Бога.

Белетристика як профілактика деменції

Коли перші симптоми “забув, навіщо зайшов у кімнату” стали регулярними, я вирішив: час писати. Не для слави, а для тренування пам’яті. І, можливо, щоб поділитись життєвими спостереженнями, поки ще пам’ятаю, що спостерігав. Написавши кілька опусів, я зрозумів: у цьому жанрі мене чекає не Пулітцер, а максимум — лайк від бота. Бо поки я вичитую метафори, інші вже продають книжки на Amazon, які написав ШІ. Ілюстрації — теж ШІ. Рецензії — ШІ. Читач — умовний. Автор — відсутній. Бізнес-модель: “Натисни кнопку — отримай книжку”. Людство, вітаю: ми офіційно в епосі літературного фастфуду. І навіть кетчуп — синтетичний.

Всесвіт 25, але з людьми

Це не просто криза жанру — це “Всесвіт 25” у дії. Тільки замість мишей — ми. Як каже мій персонаж: “Ми запустили зворотну еволюцію”. І вона йде з неймовірною швидкістю — прямо в TikTok. Gen Z вже страждає від “кризи чверті життя”. Покоління X вважали нещасним — але ми хоча б читали. Зумери ж читають інструкцію до iPhone і вважають це літературою. А якщо щось довше за сторіс — це вже “довго і нудно”. Книжка — це як лист у пляшці, кинутий у море, де всі вже плавають з VR-окулярами.

Кіно ще дихає, книжка — вже ні

Телебачення не вбило кіно, бо кіно вміє прикидатися серіалом. А книжка? Вона не вміє прикидатися нічим. Її вбивають швидко, без анестезії. Белетристика — як дідусь на лавці: ще говорить, але вже ніхто не слухає. Ми — зникомий вид. Автори, які ще вірять у силу слова. Ми — як останні динозаври, що намагаються писати романи, поки навколо вже всі танцюють у TikTok під фон Шопенгауера. І навіть Шопенгауер би зараз здався — і записав би рілс про “волю до лайку”.