-

Час не лікує, а просто маскує,

Наші помилки досі в піску є.

Море не змило плями ці з милом,

Кораблі потопило та берег покрило.

І знову білий аркуш та чорнила на руках,

Як в свою ж труну я забиваю новий цвях.

Може, середовище і створює потвор,

Та все ж у моїх грудях дещо більше за мотор.

Я крав, обманював і пив собі на зло,

Я знайомився, кохав і пробивав чергове дно.

Може б, по законам Божим, я і жив,

Тільки Бог кармани інших сторожив.

Краща версія мене - це просто симулякр,

Що обіцятиме мені майбутній психіатр 

А ресентимент - конструктор, з нього мій хребет.

Ображений хлопчинка, небажаний поет.

Тож саме час прийняти темряву в собі,

І через неї я побачу світ у всій красі.

Пробачте мене всі, кого поранив випадково,

І для тих, хто це читає, я лишаю післяслово.

You know, I led a pretty shitty life.

But now, eh… what do you think?

People can change, right?