/Song_3/

моє безнадійно прокурене горло
і слів-потопельників катма дістати
і ніби біло, а хочу – чорно
хоч Робесп’єром, а хоч Маратом

вмирати довго, повільно. сто років
тягнути ноту гучну Марсельєзи
і рахувати сто тисяч кроків
до гріхопаду в ритмі аскези

моє безнадійно затерпле горло
від поцілунків і м’ятних цукерок
ти відрікаєшся від усього
від запахів, дотиків, навіть кельнерок

які подавали лате та еспрессо
покірно й приречено, наче весталки
кохання, розлука та інші стреси
для них вже готові мої катафалки

я хочу Орбіту і на орбіту
щоб зорі снились мені щоночі
і вимагати в архангелів звіту
за чоловіче і за жіноче

за голослівне, наївне й неправильне
я кожну повію хочу навчити
змінити речі кимось усталені
і шлях кінця змінити на витоки

моє безнадійно прокурене горло
і я безсловесний чорний мураха
ніжно витиму вовчим гонгом
на соціум лузер і місяць невдаху.
2011.