А яка ваша улюблена пора року?
Проза / Природа
Мабуть, років до шести-семи я навіть не задумувалася про це. Потім почалося навчання і я полюбила літо як символ свободи. А ще через кілька років вже буквально рахувала дні до червня, бо у школі мене почали щодня зустрічати самотність і цькування. Літо у бабусі в селі стало ковтком свіжого повітря, місцем, де я жила життя нормальної дитини, багато гуляла, мала друзів, не боялася бути самою собою.
А зараз я озираюся й розумію, що вже не маю улюбленої пори року, але люблю так багато всього у кожній з них...
Зима прекрасна своїми снігопадами. Зігріває новорічними святами — це й справді якась магія, бо всі стають ближчими одне одному й добрішими, ніби весь Світ притихає у своїх непорозуміннях, щоб відсвяткувати Різдво та Новий рік. А ще багато кольорових вогників та ялинок. Так казково! І прикраси. Як же я обожнюю завішувати ними буквально весь будинок! Пахне мандаринами. А ті, що почистив хтось інший, пахнуть ще сильніше.
Потім приходить весна і я радію, що більше не потрібно тягати на собі купу одягу, нарешті не мерзне ніс (якщо чесно, то він у мене і влітку може дрижаки спіймати, але то ж зовсім інше!). Ані шапка, ані шарф, ані будь-що інше вже не псує зачіску. Все навколо розквітає і зеленіє такими насиченими барвами, як ніколи. Аромат бузку... Як взагалі можна не любити весну, коли саме в цей час розквітає бузок?! А ще ці пелюсткопади, коли квіти на деревах обсипаються від найменшого пориву вітру. Унікальний вид краси.
А далі літо. День стає довшим, що означає більше світла, а я люблю світло. Морозиво. Багато морозива. Можна не думати про те, що змерзнеш. Дощ теплий і приємний, від нього навіть не хочеться ховатися. Ніжний вітер, який обіймає обличчя, коли їдеш на велосипеді чи просто біжиш. Ніколи він не буває таким, як влітку. Можна нарешті переносити всі свої красиві сукні, не ховаючи їх під кофтинками й жакетами. А ще спогади. Кожен сантиметр літа думками повертає до тих самих безтурботних днів у бабусі. Це трішки сумно, але й так чудово, бо коли згадуєш щось приємне, на душі стає тепліше. Отже, якісь шматочки життя минули не даремно.
Нарешті підкрадається осінь. Цією порою неможливо не замилуватися, коли все починає жовтіти. Природний фільтр, від якого перехоплює подих. А ще це пора кави й какао. Звісно, взимку вони теж дуже навіть доречні, але лише восени буває так по-особливому затишно, коли обіймаєш долонями тепле горнятко. Вже можна починати запасатися милими теплими шкарпеточками й чекати на заморозки. Так, стає холодно, але на скільки красиво виглядають замерзлі квіти й листочки. Є у цьому щось магічне. А ще кіт нарешті знову сам приходить до мене спати. Що ще потрібно для щастя, якщо пухната дупка знову поруч і знову намагається відібрати мою подушку?
Насправді про все це можна писати вічно. Щось повторюється з року в рік, а щось виявляється унікальним. Втім, справа геть не в особливостях пір року, а в тому, як ми до них ставимося. Якщо навчитися любити життя на весь можливий максимум та жити його просто тут і зараз, то не доведеться обирати одну пору року і чекати на неї по дев`ять місяців, бо тоді у кожному дні знаходитиметься щось прекрасне, малесенький шматочок щастя.
