Анатомія помсти

Якби помста кольором була, то однозначно — гнилим зеленим із краплею найчервонішої крові. Два не надто приємних кольори, які ідеально передають саму суть відплати за зроблене. Гниль — бо це відчуття змушує загнивати зсередини. Людське нутро кардинально змінюється і ніколи не стає колишнім. Кров — бо помста є бажанням знищити за будь-яку ціну. Це наче голод до страждань і розплати.

Почуття було б вогнем, що спопеляє все навколо. Полум’я, якого не затушить жодна водойма. Воно спустошить усе й усіх, включно з палієм, котрий так старанно розводив багаття в лісі.

Пахне помста як бензин або горілий електропровід. Другий запах більш бридкий, вселяє тривогу і страх. У той час як перший багатьом навіть сподобається своєю… неоднозначністю.

На смак це — кров у роті. Та, що з’являється після сильного удару. Спочатку кров буде гидка, проте відчуття її на язиці зачаровує.А цей звук… неначе хтось узяв у руки ножа і водить ним по склу. Так повільно, з натиском, що аж у серці холоне.

На дотик вона липка, наче кленовий сироп. Така тягуча, можливо жалюгідно огидна, але знаєш, що солодка, як мед.

Помста, що живе в тілі, зосереджена у ребрах. Вона давить на них, прагнучи викарабкатися назовні, змусити зробити щось настільки жахливе, що буде переслідувати до кінця життя.Але помста не завжди живе в комусь — вона може жити в чомусь. І цим чимось буде розпечена піч. Через неї навколо все вкриває копоть та сажа, котра осяде на легенях і змусить кашляти кров’ю. Піч, розпечена до жахe під тиском розкриє свої дверцята, розкидаючи вугілля довкола й силуючи горіти абсолютно все, що може.