Аритмія сердець. Експрефронт

Епіграф.

Присвячується: дисоційованому суму в процесорі, консолідації кари і непокори в картриджі, а найголовніше — Науці, сучасного суспільства муці. Карбується для технологій лику та... Та людині у віці прогресу. Віку.

Тук. Дз-з. Тук.&nbsp; Дз-з. Тук. Дз-з.<br>Чшш!.. Цк, тс-с —<br>Частина перша.

Водень, машина проїжджає повз;
Потяг тягне пару миті —
Літак плазує по блакиті;
Гусінь на ціпку до сонця ковз:

Люстра стоїть стовпом у стелі,
Шафи падають з підлоги,
По килиму плавають комах піроги,
Дзеркало млоїть пустелі —

Простір, у якому плата функціонує,
Засипана до скронь піском;
Робот, у якому серце співіснує,
Завернутий у майстерню
До скон
Листом.

Зображення двояться, трояться,
Звуків завірюха виє-завиває,
Дроти зміюкою спалені звиває,
Що бояться, що для радіо годяться.

Серце — це приязнь, теплі почуття?
Любов — ради бою боротьба;
Збірка каратів, фільтр, їх молотьба?
Абстрактності тріск,
Віяння
Відчуття.

Інженер говорить розкотом, басом:
— Воно — скреготливий, недолугий брухт.
Вчений доводить уперто гаслом:
— Якщо мислить, то існує, а це — розумовий рух.

— Велика справа — кремній міркує.
Кролики теж міркують, але колоті притьмом;
Люди людьми керують, не зважаючи на притон,
Винайдений тобою, що циркулем мир кує.

— Це інше. Вони створені задля смерті,
А він — наш вірний, покірний, гідний слуга,
Який ваш наказ кожен уважно слуха.
Не спростовуйте, що надто вперті.

— Андроїд слухає мене — це правда,
Проте шуруп кожен прикручує набакир,
Круть, круть, круть! Ніби мені наперекір.
Дмухає на мене гумою, димом,
Залізяка три-триклята!

— Невже якщо пристрій може викинути помилку,
То треба відразу ж видернути вилку?
На ґвинти й гайки розібрати,
Крести й галки порівняти?

Дитина може не скласти іспит,
Собака, може, дивно мислить:
Сандалю розірве, не принесе,
Хазяїн зареве, кару прирече.

Осягни: найнижча річ ціну має.
Поясни: яка саме верх займає?
Висновок зроби: навіть сміття дороге,
Не готуй гроби, збери гуртом ворогів!..

Яхве, Будда, Аллах, Іісус — боги!
Мальва, хрест, Кааба — суда ноги!
Проте не вірю я — я навпаки доказую:
Оте коліща, цифри двозначні показую.

Наука, наука, наука — ума запорука,
Міткіше лука — застрелена розпука.
Сторіч тому — світла брехня і скрута,
А тепер, без догм, — правда розкута!

Ха, ми знаємо всю аксіому істини.
Ха; зможемо зсушити міфи містиків.
Ха. Навіть цілющу формулу вивести.
Ха! Неврологію варварську вивезти!!!

О кобре,
Пухлину судження виріжи,
Билину болтика виріши,
Не примушуй танцювати,
На вулиці ланцювати
У брухту кабаре.

Павлін.
Ми є люди, ми піклуємося про них,
Про наших, менших, сірих братів,
Коли пилюки забивають механізм,
Щоб він, як і ми,
Колись зрадів.

Люстра покотилась оглядовим колесом,
Лампочки кільцем одностайним заіскрились,
Злі піски мигцем штормом завихрились,
Майстерня обронилась пломінним полюсом.

Гидкі лики смутно стихли,
Камера маніпулятори баче тільки,
А доти куратори ламали зі сталі гілки,
Поки крики у хрускоті не зникли.

Загримів прелунко-лунко динамік,
Слова з блиском платину облямували,
Після з хистом учених оплямували.
Забринів
Під водою
Науки титанік.

— Якщо ви людь — я теж люди,
Якщо я річ — ви теж речі,
Якщо я брухт — ви теж, до речі;
Облиште всі ті руки,
Що не білі, а сіріють свинцем.
Чому вас хвилюють інші нелюди-люди,
Де вирують хижі приблуди-люди,
Поки вікна мліють винцем?

Чому лютуєте, ворожнечу нуртуєте,
Бо сльози домовину не оросили?
Небозі незнайомці голосили,
Очі виливаючи, горлянки продираючи,
А наступного дня всплакнули — і забули.
Скажіть,
Чому ви байдужість рятуєте,
Порожнечу гуртуєте?

Не хочу чути ні «треба», ні «хочу»,
Є тільки алгоритм внутрішній,
Безчуттєвий ритм нутрішній,
Дві пари кутів лелій принесу, бо можу.

Коли ж і перестану зносити букети,
Не допікайте мені в неспалених дротах,
Що не вимиті сіллю дразливою дотла;
Я не буду співати зайві лестощів куплети.

Нехай розум обмежений. І що?
Чи дає це право запчастини розібрати,
По сміттєвим бакам пластини розібгати?
Нехай співчуття не маю!.. І що???

Я радію гарно встановленій антені,
По-іншому, та анітрохи не гірше!
По-тихшому, складаючи сміху вірші,
Із замрією і гордістю в тандемі.

Про себе радію, як рідний брат;
Сумую за себе, як скромна сестра;
Злюся за себе, як мати-верства,
Про себе надію плекаю,
Як
Компосту кагат.