Бачиш вірш?
Проза /ДІЙОВІ ОСОБИ:
Я(Дмитро Бовдуй)
Оля Юзипович
Лєна Славінська
Ярослав Молінський
Ксюша Онофришин
-Бачиш вірш?,-тицяючи пальцем в небо звертаюсь до Олі....
-Ооо,бачу!..Тисячі віршів!
-Ну чому ти не бачиш?..Подивись уважніше!...Бачиш вірш?
-Так,Дімо,бачу!..Такі маленькі,дрібні ніби зорі...Тисячі тисяч...тисячі тисяч тисяч віршів...
-Лєно,і ти не бачиш?..Ярославе?..Ксюшо?..
-ТИ ШО ВААЩЕ!..Я Ж КАЖУ-Я БАЧУ!!!СОТНІ МІЛЬЙОНІВ В КВАДРАТІ ВІРШІВ!
-Я знаю,Оль!..Я знаю що ти бачиш...Я знаю що ви всі бачите!...Я хочу аби ви побачили свій вірш!Свій наступний,свій роковий...свій рідний вірш!................
-Що я маю зробити,щоб побачити ?-,після кількасекундної паузи,тихо,майже пошепки,питає Оля
-Так!Що?-майже одночасно промовили вуста Ярослава та Лєни.
-Здається,...я...я здається знаю-трохи невпевнено,але з надією прошепотіла Ксюша,-я маю відчути свій вірш...Відчути!...Так?
-Так,Ксюшо,відчути!......Відчути!.....Ми маємо ПРОСТО ВІДЧУТИ!.....
............................................................................
Наші погляди спрямовані у львівське небо,зайві думки копирсаються у глямурних сумочках,очі,кожного з нас, ковтають сяйво своїх віршів,відтворюючи на обличчях римовані та неримовані посмішки..Ці неймовірні,магічні секунди тривають вічність,ми встигаємо викарбувати на серцях кожну літеру,кожне слово,кожен рядочок...кожен розділовий знак...Встигаємо поглянути в обличчя одне одному,тим самим надихаючи та доповнюючи свої посмішки особливою мімікою...
В кожну з цих миттєвостей ми ладні говороти,кричати,співати,ділитися своїм щастям:"Я БАЧУ ВІРШ!....Я БАЧУ ВІРШ!...Я БАЧУ ВІРШ!...ЯБАЧУВІРШЯБАЧУВІРШЯБАЧУВІРШ!!!!!"...
І коли магія відступає-стирається пам"ять,але не з серця,але не з обличчя,і колись,СВІЙ ВІРШ,дасть нам знати про себе,перетнувши межу підсвідомості,виллється водоспадом на папірець,або ж у електронному вигляді.
І лише я,пам"ятатиму розумом те що сталося,бо знімав усе на відео....
Я(Дмитро Бовдуй)
Оля Юзипович
Лєна Славінська
Ярослав Молінський
Ксюша Онофришин
-Бачиш вірш?,-тицяючи пальцем в небо звертаюсь до Олі....
-Ооо,бачу!..Тисячі віршів!
-Ну чому ти не бачиш?..Подивись уважніше!...Бачиш вірш?
-Так,Дімо,бачу!..Такі маленькі,дрібні ніби зорі...Тисячі тисяч...тисячі тисяч тисяч віршів...
-Лєно,і ти не бачиш?..Ярославе?..Ксюшо?..
-ТИ ШО ВААЩЕ!..Я Ж КАЖУ-Я БАЧУ!!!СОТНІ МІЛЬЙОНІВ В КВАДРАТІ ВІРШІВ!
-Я знаю,Оль!..Я знаю що ти бачиш...Я знаю що ви всі бачите!...Я хочу аби ви побачили свій вірш!Свій наступний,свій роковий...свій рідний вірш!................
-Що я маю зробити,щоб побачити ?-,після кількасекундної паузи,тихо,майже пошепки,питає Оля
-Так!Що?-майже одночасно промовили вуста Ярослава та Лєни.
-Здається,...я...я здається знаю-трохи невпевнено,але з надією прошепотіла Ксюша,-я маю відчути свій вірш...Відчути!...Так?
-Так,Ксюшо,відчути!......Відчути!.....Ми маємо ПРОСТО ВІДЧУТИ!.....
............................................................................
Наші погляди спрямовані у львівське небо,зайві думки копирсаються у глямурних сумочках,очі,кожного з нас, ковтають сяйво своїх віршів,відтворюючи на обличчях римовані та неримовані посмішки..Ці неймовірні,магічні секунди тривають вічність,ми встигаємо викарбувати на серцях кожну літеру,кожне слово,кожен рядочок...кожен розділовий знак...Встигаємо поглянути в обличчя одне одному,тим самим надихаючи та доповнюючи свої посмішки особливою мімікою...
В кожну з цих миттєвостей ми ладні говороти,кричати,співати,ділитися своїм щастям:"Я БАЧУ ВІРШ!....Я БАЧУ ВІРШ!...Я БАЧУ ВІРШ!...ЯБАЧУВІРШЯБАЧУВІРШЯБАЧУВІРШ!!!!!"...
І коли магія відступає-стирається пам"ять,але не з серця,але не з обличчя,і колись,СВІЙ ВІРШ,дасть нам знати про себе,перетнувши межу підсвідомості,виллється водоспадом на папірець,або ж у електронному вигляді.
І лише я,пам"ятатиму розумом те що сталося,бо знімав усе на відео....
