БАЛАДА ТРЬОХ СЕРДЕЦЬ

БАЛАДА ТРЬОХ СЕРДЕЦЬ

Над рікою верба нахилилась,

На вітрах загойдалась роса.

Там дорога вузька простелилась

І несуть козака в небеса.

Тихо плаче дівчина в сорочці,

По високій стерні йде за ним.

Її сльози палають соромні,

Серце рве їй прощальний той дзвін.

А за нею іде його мама,

Теж голосить, ковтає слова.

Опустилась додолу так само

Бідолашна її голова.

Вже нікуди не поспішають

І невпевнено роблять сліди,

Бо навічно вони проводжають

До небес козака назавжди.

І зітхає земля під ногами,

Назавжди від обох він пішов.

Вже не буде сміятись для мами,

Не віддасть для дівчини любов.

Все закінчено — згасли надії,

Все спливло разом з тими слізьми,

А вона, молода ще, без мрії,

Йде за ним, мов та тінь між людьми.

Мирослав Манюк

23.07.2025