Біля Стиру
Вірш / Психологія і відносиниТоді дощ по рукам розтікався
І волосся промокло наскрізь
Ходивши, він усміхався
Горем розбитий, один
Стікало обличчя і горло
А дощ зупинитись не міг
Він йшов нічними алеями
Одному побути волів.
І дивитись йому було любо
На заспаний, темний Луцьк
Він дивився на річку і думав
Дістававши цигарку із уст
Та сповнені душею пустоти
Велика в душі глибина
Він чекав когось, хто прийде
Але самота була лиш одна
Та пробули довгі години, на березі річки, мов мить.
Ще посидівши годинку на місці
Слухав він шепіт землі
Та тихо пішов до пристання
Подивившись на темний Стир
Хотів наповнити всіх він коханням
Але світ полюбить він не зміг
