БОКЕТТО

БОКЕТТО

Це дивний стан між подихом і світлом,

Де обрис дня поволі тане в колір

І час не знає, де його палітра.

Немов душа пливе до задоволень,

Лишивши берег звичної турботи,

Де обрій стереже далеку вольність.

Там час існує ніби як наркотик,

Де є легке кружляння як наосліп,

Без поспіху, без скарги та роботи.

Мов зерна літ складаються в колосся,

Та сенс іде за межі всіх тлумачень

І знов веде від місця, де був осуд.Т

ам кожне ``я`` скидає свою капчу,

Немов вода змиває давній порох

І губить шлях до купи дивних значень.

Немає меж, немає навіть форми,

Що змусить думку йти одним маршрутом,

Де спогад був колись надмірно скорим.

І всесвіт знов здається добрим другом,

Де ми вчимося тільки лиш зростати

Й ловити час між поглядом і рухом

.Щоб далі крізь бокетто існувати.

Мирослав Манюк3

31.05.2026