•Бути дітьми•
Вірш / Психологія і відносиниКуди поділася яскравість і наснага?
Розгін ми взяли не туди, не з тими.
І злізла легкість точно як засмага.
Всі рідше в голову приходять рими.
Куди втікла чарівність цього світу?
А як чекали травень, пам’ятаєш?
Щоб сісти на траву сонцем зігріту,
У грудях серце ще горіло, знаєш?
І дим, що ширився вечірнім містом,
Гостріше відчувався і інакше.
Ми з мрійників пішли в ідеалісти.
Жорсткішим погляд став, а нерви слабші.
І все б віддати, щоб хоч ШОСЬ ВІДЧУТИ.
Білет дістати на цей потяг «часу».
Десь під вагоном тим дроти зімкнути;
Хоч п‘яні… та щасливі полюбасу.
Нам двадцяти немає, де там тридцять?
А 40 то вже майже сива старість…
Отак за вік лиш тільки діти мислять,
А зараз до «тієї себе» заздрість..
Ковток наївності хоча б й безглуздя,
Блакитну туш на віях, сьому ранку.
І ліс, де я мов мавка загублюся,
І вийду все одно в село до ґанку.
На мене там чекатимуть всі рАзом;
Родина й друзі, у відрах орігамі*
І ми в похід йдемо всім третім класом,
Десь за теплиці, може трохи далі..
У «тім» житті, де небо мирним бУло,
Де грім був грімом, а салюти- святом.
Я наче в потойбіччя зазирнула…
Бо пам’ятаю все, най кожен атом.
Пробач мене, моє дурне дівчисько!
Давай прощатися, ходи в обійми…
Ти «там», я тут, проте ми дуже близько!
Нам наказала доля бути дітьми!
(у відрах орігамі)*- моя дитяча розвага в селі, влітку на канікулах ми обожнювали із сестрою робити орігамі та класти їх у відра, а потім продавати за цукерки)
10.03.2025
