Це справді була ти

Так, це справді було неочікувано. Таке трапляється — розраховуєш на одне, а стається зовсім інше. Ти ж пам’ятаєш, як ми мали познайомитися? В затишному кафе, за горнятком кави. Але ти не змогла прийти. Можливо, я був не надто наполегливим. Або запас моєї лексики несподівано почав танути в повідомленнях.

Як би там не було, каву пив я сам. І знаєш, я цілком цим задоволений. Мене приємно обслужили, мені було приємно перебувати там, де я вже бував раніше. І перші хвилини легкої хмарної скутості розтанули буквально за п’ять хвилин.

Я спокійно пив каву. Подзвонив своєму давньому товаришу, якого не чув уже пару років. Домовився про майбутню зустріч. І у п’яти-шести реченнях дізнався, як у нього справи. Місце свого працевлаштування ти вирішила змінити, і, можливо, я вже навідаю тебе в прийдешню неділю.

Але мова не про це. Я гуляв на набережній. На прекрасній набережній з прекрасними людьми. Вони ходили парами, і рідко поодинці. Лише я був винятком. Тримаючи в руках придбану книгу, я легко та невимушено проводив час.

Так, я не забув оминути парк. Не забув пройтися бульваром цього міста. Міста, в якому давно не був. Не був, як мені здається, від самого народження. І воно мене прийняло.

Рівно о сьомій я підійшов до айті-компанії, де збирався дочекатися свою давню подругу. І знаєш, Бог подарував мені тебе. Подарував цю зустріч, яка роковою ниткою прошила цей день. Це була ти. І ми справді пили каву.

P. S. Тепер я сподіватимусь, що субота стане нашим першим спортивним днем.