Частина чотирнадцята. Снайпер в рожевих капцях. Епілог

Найкраща можливість дізнатися, чи можеш ти довіряти людині, — довіритися їй.

Минуло кілька місяців

Життя Єви поступово повернулося до спокійного ритму. Її більше не турбував ані Женя, ані колишній наречений. Останньому вона таки повернула обручку, відрядивши до нього Зоряну з тою самою оксамитовою коробочкою. Дівчина наперед знала дві речі. Перша: це неабияк розгніває його, бо хлопець не любить, коли в стосунках якимось чином бере участь хтось третій. І друга: він не зможе відіслати Зоряну разом з обручкою, бо вирішувати особисте через третіх осіб для нього принизливо і негідно. Але сам винен!

Довелося заповнити час, який дівчина раніше проводила з Артемом прогулянками містом та читанням книг. Насправді за п’ять років у відносинах вона навіть встигла забути, чим займалася на самотньому дозвіллі. Коли перебуваєш з кимось у стосунках, здається, що часу побути разом так мало... але варто розірвати їх, як тобі на голову падає величезна купа секунд, хвилин, годин, незаповнених абсолютно нічим.

Втім, у своєму рішенні поставити крапку Єва була впевнена більше, ніж в тому, що перед сном потрібно відвідати туалет. Часом вона почувалася дивно, але ніколи не жалкувала, що пішла від нареченого. Подружнє життя на діловій основі повільно, але впевнено вбило б її. Це дівчина знала точно.

Та й думки Єви все частіше поверталися до Жені. Його погляд, подих на щоці, секундний дотик вуст... А ще їхній танець кілька років тому. Станься та прикрість зараз, вона б не відреагувала на стільки бурхливо. Та коли тобі шістнадцять, все на максимумі.

Дівчина розбирала всі їхні спільні спогади до найменших дрібниць, аж до таких, як пасмо волосся, що спало на лоба. Іноді навіть здавалося, що Єва почала їх вигадувати. Часто лаяла себе подумки від того, що з дуру почала забувати, що є дорослою жінкою, а не закоханою школяркою, яку несподівано вхопив у свої обійми привабливий незнайомець. Нагадувала собі, що всі їхні зустрічі завершувалися кепсько, знову починала сердитися на Женю і від того її трохи відпускало. Принаймні на деякий час.

Та які б думки й почуття не переслідували дівчину, Єва душила навіть найменші пориви зв’язатися з хлопцем. По-перше, він її дратує. По-друге, він — ходяча неприємність. По-третє… дивитися пункт перший.

Втім, дівчина почувалася непогано. Вона жила спокійно, за розміреним графіком, і відчувала, що їй це необхідно, аби забути всі неприємні ситуації й розмови, які з нею сталися. Дні складися у тижні, а тижні — у місяці. Врешті-решт Єва почала відчувати потребу в тому, щоб зробити щось… менш спокійне й більш емоційне. Тому мамин дзвінок виявився дуже вчасним.

— Тобі прислали запрошення на весілля, — голос жінки звучав задумано. — Георгій та Ольга… Це хто такі?

— О, справді? Я рада за них.

— То хто то?

Єва постаралася донести інформацію делікатно і пояснити, що вчитель біології ніякий не бабій, який не може дати лад своїм жінкам, але це зіграло проти неї.

— То була ти? — прозвучало з динаміка мобільного після затяжної паузи. — Тебе та вчителька тягала за волосся?

— Як ти здогадалася?

— А ти б стільки не знала, аби не була нею, — гучний видих. — Єво, в мене таке враження, ніби у твоєму житті якась революція відбулася, а я не в курсі. Фіктивний шлюб, розійшлася з хлопцем, з яким зустрічалася п’ять років, а тепер ще й це… Яке відкриття буде наступним?

Єва задумалася. А дійсно, на скільки вірогідно, що мама дізнається ще про щось з періоду її пошуків колишніх симпатій? Схоже, рано чи пізно вона сама десь проколеться, як от щойно.

— Не хвилюйся, все… не так… катастрофічно, — «ага, мене лише ледь не зґвалтували, я цілувалася з геєм, ще коли була нареченою Артема, о, так, ти ж не знаєш, що я нею була, а ще твоя доня запала на хлопця, який її бісить з раннього дитинства… що там ще некатастрофічного?..»

 — Було б тобі зараз шістнадцять, мало не показалося б.

— Мам…

— Я розумію, що ти вже доросла і самостійна… Не зобов’язана все розповідати й жити так, як я кажу, але… від цього я хвилююся за тебе не менше.

— Знаю. Але все дійсно добре. То коли весілля?

Як виявилося, запрошення було на двох. Певно, Георгій Степанович запам’ятав, що Єва розповідала про нареченого. Йти на весілля самій їй не хотілося, тому вона попросила Богдана скласти їй компанію.

«Ти де?», — написала дівчина хлопцю, спостерігаючи, як гості проходять повз неї.

«Тобто?».

«В сенсі? Ми на весілля сьогодні йдемо. Точніше, вже майже запізнюємося».

«А. Зараз буду».

Єва нервово зиркала то в один, то в інший бік, сподіваючись розгледіти в натовпі Бодю. Запізнюватися не хотілося, але йти самій також. Чекаючи на друга, вона встигла розгледіти чимало гостей, і знайомих облич серед них не було, навіть таких, які дівчина знала б бодай на рівні «десь бачила». Георгій і Ольга родом не з цього міста, а отже, і родичі їхні немісцеві. Та Єва зробила ще один висновок: вони не запросили жодного колегу, а отже, вона сама опинилася тут лише через той самий невдалий візит до вчителя біології. Хоча, аби дівчина обміркувала все одразу, то здогадалася б про це раніше. Та в такому разі лишалося головне питання: яка ціль? Примирення чи демонстрація а-ля «дивися, він мій»? Якщо останнє, то Єва воліла б для підстрахування триматися за лікоть особи чоловічої статі, коли вітатиме молодят.

— Привіт, — налякав її знайомий, але однозначно не Богданів голос. Від усвідомлення ситуації навіть обертатися не хотілося. — А, стоп, не так, — тепер він прозвучав ще ближче і нарешті біля самого вуха: — Ме-е-е…

На Євиному обличчі відобразилася суміш відчаю, страху і… радості, коли вона нарешті обернулася. Женя був одягнений у темно-коричневий костюм і білу сорочку, що вигідно перегукувалося з її сукнею піщаного кольору.

— Я хоч і козел, але в костюмчику, — хмикнув хлопець, помітивши, як вона розглядає його.

— А тебе також запросили?

— Не зовсім. Я тут замість Богдана.

— Він — труп, — процідила крізь зуби.

Втім, аби вона вбивала його з тою ж частотою, з якою обіцяє зробити це, то бідолаху вже давно б розбирали на молекули в якомусь дослідному інституті, як безсмертну істоту. 

— А, ой, ледь не забувся, — Женя раптом став на коліна, і склав руки в молитовному жесті. — Він просив передати: «Єво, будь ласка-а-а-а, не вбива-а-а-й».

У дівчини аж очі розширилися. Вона кинулася смикати його, аби той підвівся, а коли помітила, що коліна хлопця забруднилися, на автоматі взялася обтрушувати штани. Женя зробив те саме. Єва усвідомила, що робить, коли їхні пальці зустрілися. Піднявши голову, наткнулася на пильний погляд горіхових очей. Секунду-дві постояла так, а тоді, ніби робот, прибрала руки й випрямилася.

— Вибач.

— Та ні, нічого. Хазяйка знає, що своєму козлу робить.

— Може вже досить?!

— Ні, поки це бісить тебе, — знову та сама посмішка від вуха до вуха. — Ходімо вже, — Женя запропонував їй лікоть, на який вона так сподівалася ще кілька хвилин тому.

Єва гордовито проігнорувала жест і пройшла повз. Хлопець попрямував за нею. День обіцяв бути довгим…

Так і сталося. Дівчина відмовчувалася і старанно уникала його погляду. Навіть кілька разів вдала, що не почула, як він звертається до неї. Взагалі вона переважно або просто сиділа і спостерігала за тим як гості беруть участь у конкурсах та танцюють, або вдавала, що вся її увага зосереджена на вмісті тарілки.

«Чому ти так поводишся? — запитувала подумки у себе. — Ніби розпещена дитина. Що тебе так злить? Хоча ні, не те слово. Зізнавайся нарешті хоча б собі. Ти не сердишся… Ти панікуєш… Панікуєш, бо боїшся… того, що відчуваєш. Точніше, можливих наслідків цього».

Єві знадобилося кілька місяців, аби докопатися до правди в самій собі. Хтозна, що там було в садочку, але нині це абсолютно точно страх. Перший хлопець перетворив її в особисту безплатну прислужницю, другий роками «перевиховував» під себе, один з її колишніх симпатій ледь не зґвалтував. А чого чекати від Жені?

— Може потанцюємо хоча б раз, аби не ображати молодят? — Женя стиснув зап’ястя правої руки, яка лежала на її колінах. — Ну серйозно, ти весь день виглядаєш так, ніби раз за разом переглядаєш фінал «Титаніка» [1].

— Не хочу.

— Лади, — Женя перехопив високу брюнетку в облягаючій темно-синій сукні, яка саме проходила повз: — Дівчино, не хочете потанцювати зі мною?

Незнайомка окинула його відвертим оцінюючим поглядом і, судячи з того, як змінився вираз її обличчя, хлопець припав їй до смаку. Єва давно примітила цю брюнетку. Дівчина прийшла на весілля сама і всім своїм виглядом демонструвала, що піти з нього хоче в компанії чоловіка.

— Залюбки, — насичено червоні губи розпливлися у посмішці.

Єви стиснула в кулаках край білої скатертини, спостерігаючи, як ці двоє прямують в напрямку танцювального майданчика, так сильно, що руки почали трястися. Вона розправила долоні, коли пульсуючий біль змусив відвернутися від парочки.

Дівчина так різко підвелася, що зачепила стакан з соком, який одразу розтікся жовтуватою плямою. Поки вона намагалася хоча б трохи поліпшити ситуацію з допомогою серветок, до неї підійшла наречена.

— Ще раз привіт, — Оля озвалася першою. На її обличчі не було навіть натяку на ворожість.

— Привіт, — Єва відчула себе незручно.

— Слухай… Я тоді ніби збожеволіла, ну, коли… ти розумієш…

— Так, але…

— Я хочу попросити вибачення. Накинулася на тебе, навіть не з’ясувавши нічого. Надумала собі дурниць.

— Вже все забуте, — підкріпила свої слова привітною посмішкою.

— Ми з Гошею вирішили тебе запросити на весілля, аби залагодити провину. Сподіваюся, ви з нареченим не нудьгуєте. До речі, — Оля нагнулася майже до самого вуха Єви, — не лишай його на довго з цією фіфою, — ліниво тицьнула великим пальцем в напрямку Жені й довгоногої брюнетки. — Це Катя, моя двоюрідна сестра. Боюся рахувати, скількох чоловіків вона стягла на себе.

— Він мені не наречений.

— Ага, і… — Оля не договорила, бо її покликав до себе ведучий. — Вибач, це терміново.

Єва відчула невелике полегшення. Їй геть не хотілося бути причиною непорозумінь у чужій парі. А наречена дійсно виглядала щирою.

Дівчина кинула погляд на танцювальний майданчик. Катя притиснулася всім своїм тілом до Жені. А той схоже і радий. Он як шкіриться тій кралі! Єві стало спекотно. Вона спробувала посмикати тканину своєї сукні в районі грудей, але це не сильно допомогло. Ще раз зиркнула на парочку й одним махом осушила на половину повний фужер з шампанським. Та від цього стало ще більш гаряче і запаморочилося в голові, тому Єва вирішила подихати свіжим повітрям.

На вулиці вже стемніло. Біля ресторану була певна площа, огороджена дерев’яним парканом-решіткою, достатньо велика для того, щоб всі, хто вирішив перевести подих, міг зберігати дистанцію одне від одного хоча б на метр. Вечірній вітер покусував. Воно й не дивно, попри літню погоду вдень, ближче до ночі вересень вступав у свої законні права. Єва перші кілька хвилин навіть не помічала цього, насолоджуючись прохолодою, поки її стан повертався до норми. Втім, незабаром вона відчула, як все тіло покривається мурашками. Таки варто було прихопити жакет чи кофтинку…Та повертатися назад геть не хотілося. Тому дівчина, спираючись на паркан, вперто дослухалася, як холод проникає все глибше й глибше в її тіло.

Несподівано хтось накинув їй на плечі піджак.

— Твої зуби цокотять гучніше, ніж гепає музика в залі, — сердито буркнув Женя.

— Дякую, — байдуже кинула Єва, хоча й моментально зігрілася, коли відчула, як його долоні затрималися на її руках довше, ніж було необхідно. Піджак пахнув як він. Вона щільніше закуталася в нього.

— Все гаразд? Виглядала ти паршиво, коли виходила.

— Вау, ти помітив? — метнула в нього сердитий погляд. — Мені здавалося, двісті п’ятдесят відсотків твоєї уваги належить Каті.

— Катя? — Женя не одразу зрозумів, про кого вона. — А-а-а… Я навіть не питав, як її звати.

— Забий, просто в голові запаморочилося, — нарешті відповіла на запитання.

— Від ревнощів?

— Навіть не сподівайся.

— Ніби ти даєш таку можливість.

Єва обернулася до нього, маючи намір заперечити, але коли примітила червону пляму на комірі його сорочки, передумала.

— Я стомилася. Хочу піти звідси. Попрощаймося з молодятами й заберемося геть.

— Ходімо, зрівняємо рахунок, — поклав руки на плечі дівчини. — А тоді підемо звідси.

— Тобто?

— Я не збираюся і цього разу втратити шанс, — одним швидким, але обережним рухом прибрав піджак з її плечей. — Хтозна, чи пощастить мені так ще раз, — злегка присів, аби натягти рукава піджака на руки дівчини. Єва дозволила одягнути себе, хоча й не розуміла, навіщо він це робить. — Це щоб не спав, коли будемо танцювати, — уточнив, коли помітив нерозуміння в очах дівчини. — Я б назад на себе одягнув, але ти його обіймаєш як рідного, аж шкода забирати.

— Що?!

Женя міцно схопив її за руку і потяг назад в зал. Момент він обрав правильний — саме почався повільний танець.

— Давай пару хвилин побудемо нами кількарічної давності й потанцюємо як тоді, на площі.

Єва дозволила повести себе в танок. Та не минуло й кількох секунд, як вона вирвала руку з його долоні. Хлопець вже подумав, що дівчина втече, але замість цього Єва обвила його шию і притулилася головою до його грудей з правого боку. Женя своєю чергою схрестив руки на її спині. В такому положенні вони перебували до кінця танцю. Не дивлячись одне на одного. Не кажучи жодного слова.

— Тепер ми можемо нарешті піти, — Єва відсторонилася, ледь закінчилася пісня.

Хлопець кивнув у знак згоди й вони пішли прощатися з молодятами.

— Шкода, що ви йдете так рано, — Оля обійняла обох. — Єво, можна тебе буквально на пару хвилин, переговорити наодинці?

— Гаразд.

— На, — Женя протягнув їй кілька купюр. — Це на таксі, не ходи потемки. А я додому.

— Жень, почекай, — дівчина розгублено подивилася йому услід, але той навіть не озирнувся. Він на стільки стомився від перепадів її настрою, що йому захотілося якнайшвидше забратися не лише з ресторану, а з життя дівчини загалом.

— Єво… — нетерпляче озвалася Оля і, не чекаючи на відповідь, відвела її на кілька метрів від залу.

— Що таке?

— Ти ідіотка?! Він на тебе так дивиться, ніби готовий продати душу дияволу, аби лише ти звернула на нього увагу. Не знаю, що там між вами сталося, але ти довипендрюєшся, що все профукаєш. І гарантую, ця помилка зжере тебе з кістками.

На деякий час запала тиша, жінки вивчали обличчя одна одної.

— А ти права! — Єва вискочила з туфель на шпильках, похапцем чмокнула Олю в щоку. — Дякую, — прошепотіла, підібрала своє взуття і рвонула до виходу.

Дівчина ледь не збила з ніг дебелого чолов’ягу, який саме повертався з перекуру, боляче врізавшись в нього, але навіть не звернула на те уваги.

Женя недалеко встиг відійти від ресторану. Хлопець поволі крокував під тьмяним світлом нічних ліхтарів і з вікон магазинчиків та кав’ярень.

— Агов!!! — крикнула так голосно, як могла.

Хлопець обернувся і зупинився, коли помітив, хто його кличе. Єва також заклякла.

— Що?! — гукнув у відповідь.

Між ними, за відчуттями, було метрів двадцять-тридцять.

— Ти піджак забув!

— Лиши собі!

— Ні, чекай! Я принесу!

— Зараз ви обоє забудете як вас звати! — крикнув хтось з восьмиповерхівки.

— Нехай тобі на пам’ять буде!

— Та на біса він мені здався?!!

— Покладеш замість килимка при вході!

— Молись!

Єва рвонула вперед, ігноруючи все, що впивалося в її босі стопи. Зупинилася, коли між ними лишився всього метр.

— Ну, віддавай піджак! — попри те, що дівчина була вже близько, Женя продовжив кричати так само голосно.

— Чекай, дай віддихаюся! — також продовжила кричати, а за мить кинула на землю туфлі, ніби якийсь непотріб, і повисла на його шиї, вчепившись в губи хлопця. Вуст його не жаліла, впивалася в них з такою віддачею, ніби помре, якщо відсторониться. — Ось так… ти… мав тоді поцілувати… мене, ясно? — видихнула ледь чутно, на силу видавлюючи з себе слова.

Женя обхопив її обличчя долонями. Вдивлявся так, ніби вперше бачить. Ніби намагається прочитати думки.

— Люблю тебе, моє прокляття, на ім’я Єва, — прошепотів після тривалої паузи й торкнувся вустами до її лоба.

— Бісиш, — не змогла стриматися від шпильки.

— Це твій спосіб сказати «я люблю тебе»?

— Ага. А тепер ти нарешті будеш цілувати мене як годиться?

— Так, — наблизився до її губ. — Слухай, що за звук?

Щось в темноті в районі восьмиповерхівки хрустіло так, ніби хтось там бродить.

— Плювати.

— Якщо нам по головах дадуть палицею, винна будеш ти.

Після цієї фрази їх дійсно атакували, але звичайною холодною водою. Невідомий чи то промазав, чи то цілився виключно в Женю, бо на Єву потрапило лише те, що зрикошетило від його обличчя.

— В жінок не цілюся!!! — крикнув невідомий десь неподалік з таким надривом, ніби розпочав найважливіший бій в його житті.

Черговий вологий постріл в обличчя хлопця.

— Агов, хто там?

— Той, кого ви розбудили своїми криками.

Раптом із-за куща вискочив чоловік середніх літ, одягнений у светр, сімейки й хатні рожеві капці з помпончиками. В руках у нього був гігантський дитячий водяний пістолет, з якого він здійснив серію з трьох пострілів. 

— Ем… Вибачте, — спокійно відповів Женя. — Не могли б Ви прибрати… зброю?

— Так, звісно, — відказав на те не знайомець і почав опускати зелений пластмасовий пістолет, але моментально знову прицілився і випустив з нього всю воду, що лишилася, в обличчя хлопця. — Знайте, в мене є і справжня рушниця, — сказав наостанок і стрімко зник в кущах.

На Єву напав такий регіт, що вона заледве зупинилася, коли вже почав боліти живіт.

— От скажи, яка була вірогідність того, що на мене нападе мужик в трусах і атакує з водного пістолета?

— Не впевнена, що існує достатньо мале число.

— Отож-бо! А ти казала, невинна, що то лише моя параноя, — також розсміявся.

— Ну… — пригладила його вологі пасма. — Це звісно не голубиний послід, але так і бути, зарахую як один-один.

Єва відчула, як Женя бере її на руки.

— Ти що робиш?!

— Ти ж не думала, що я дозволю тобі йти своїм ходом, після твого марафону босяка місцевими вулицями? Певно зловила ступнями все що треба і не треба.

— А куди понесеш? — її посмішка стала майже блаженною.

— А куди хочеш?

— Хм… Хочу до тебе додому.

— Мушу попередити, в мене там не так чистенько, як у Богдана.

— Ой, бачив би ти його балкон!

Епілог

І кожен фініш — це, по суті, старт.

У квартирі Зоряни зібралися Єва, Женя і Богдан. Офіційним приводом виступав День народження дівчини, але насправді вона мала набагато вагомішу причину. Іменинниця явно сильно хвилювалася і не могла цього приховати.

— Зорько, давай краще я, — озвалася Єва, коли та вже втретє повернулася з кухні з розгубленим поглядом замість столового приладдя, як планувалося.

— Ні, краще вже сідай, — кивнула в бік святкового столу, сидячи за яким, щось обговорювали Женя й Богдан. — Мені лише виделки треба принести й все буде готово.

— В тебе на кухні Вілл Сміт в чорному костюмі? [2]

— Аби був, взяла б тобі автограф.

— Ага, а якщо ти просто забуваєш, що постійно на нього натикаєшся? — Єва вдала переляк. — Слухай, а раптом він там бореться з кимось небезпечним?!

Зоряна, явно не налаштована на жарти, буркнула щось нерозбірливе у відповідь, але таки погодилася, щоб за виделками сходила подруга. Єва саме закінчила розкладати столове приладдя і ледь сіла на своє місце біля Жені, як у двері подзвонили. Іменинниця одразу кинулася відчиняти, лишивши гостей, що нічого не розуміли, обмінюватися спантеличеними поглядами. З коридору почулися характерні звуки — хтось заходив і роздягався, а ще — перешіптування.

— Слухайте… — повернулася Зоряна, але, на загальний подив, сама. — Я мала б попередити раніше, але сьогодні я вирішила познайомити вас зі своїм нареченим.

— Невже пелена таємничості нарешті спаде?! — фиркнула Єва.

Дівчина давно знала, що в житті Зоряни з’явився особливий чоловік, але та вперто відмовлялася зізнаватися хто він. Подруги навіть пару разів посварилися через це. Єва не могла зрозуміти, навіщо їй постійно розповідати про хлопця, якщо не можна ні імені назвати, ні фото показати.

— В мене була причина мовчати.

— Ну… демонструй свій страшний секрет.

— Твої ставки? — напівпошепки звернувся Богдан до Жені.

— Знущаєшся?

— Ну давай, так веселіше.

Дівчата витріщилися на них так, ніби вони раптом одночасно втратили здоровий глузд.

— Хай буде три сотні.

— Ставлю втричі більше.

— Агов, ви це про що? — прикрикнули одночасно Єва і Зоряна.

— Ти проси свого нареченого, а ми потім розкажемо, — хмикнув Богдан. — Він там, бідолаха, саменький. Якось негостинно.

— Заходь, — відказала Зоряна, обернувшись через плече.

Наступної миті перед присутніми постав всім знайомий, як мінімум з фотографій, чоловік, а слідом за цим Єва майже одразу втратила свідомість. Женя ледь встиг спіймати її.

Дівчина відчула, що лежить на дивані, коли почала приходити до тями. Присутні нервово переговорювалися між собою, але вслухатися геть не хотілося. Як Єві здалося, вони оточили її по колу.

— Це я винна, — Зоряна ледь-ледь стримувалася, щоб не розплакатися. — Я мала підготувати її до цієї новини. Ні! Не так. Мені взагалі не варто було… з ним…

— Єва просто іноді буває занадто емоційною, — спробував заспокоїти її Женя, але його дружина безпомилково розшифрувала інтонацію чоловіка: він і сам розхвилювався від того, що подібна новина спричинила таку яскраву реакцію. Невже ревнує?..

— Слухайте, а вона не захворіла? — озвався Богдан. — Емоційність емоційністю, але вирубитися — навіть для Єви занадто. Вона не така слабкодуха.

— Та ну вас! — дівчина так несподівано сіла на дивані, що трійка, котра оточувала її, дружно відсахнулася. — Ніби біля смертного ложа зібралися. Так! — підняла руки перед собою. — Поки не посипалися запитання… По-перше, — покосилася на подругу, — ти не винна ні в чому, окрім того, що не зізналася одразу. По-друге, — перевела погляд на Женю, — мене не зачепила ця ситуація так, як ти понавигадував собі. — Покрутила головою, оглядаючись навколо, аж поки не знайшла чоловіка, який стояв окремо від усіх, спираючись на одвірки. — О, Артемко, так от ти де! Тож, по-третє, вітаю зі скорим весіллям. І нарешті, по-четверте, — змістила погляд на Богдана, а потім знову на Женю, — не хвора я, а знепритомніла напевно тому, що… вагітна.

— Е-е-е… — все, що зміг видавити з себе майбутній татко.

— Ммм… Зрадів, — короткий смішок. Всі присутні ніби заклякли, витріщившись на неї. — Давайте просто підемо поїмо. Мені стає некомфортно, — демонстративно спустила ноги з дивану на підлогу.

Нарешті посипалися привітання, обійми й полегшені видихи.

Градус напруги знизився так само швидко, як і підскочив. День минав за розмовами, тостами й танцями. Лише Артем тримався дещо відсторонено від усіх, окрім Зоряни. Він знав, що його колишня наречена пару місяців тому вийшла заміж. Звісно, ніяких любовних мук від того не відчув, але по чоловічому самолюбству це таки трохи вдарило. Їй вистачило всього двох років, аби зійтися з іншим, вискочити заміж і, як з’ясувалося, завагітніти. А це навіть не половина тривалості їхніх стосунків. Коли йшов до Зоряни, потайки сподівався, що зможе хоча б трохи відігратися, що Єва також відчує удар по самолюбству, але очевидно, що їй байдуже.

Коли Артем і Богдан пішли додому, Зоряна затягла Єву до своєї кімнати й зачинила двері.

— Ти точно впевнена, що все гаразд? Бо десь глибоко в середині я відчуваю себе стереотипною подружкою-стервом, — присіла на край ліжка й опустила очі.

— Не гризи себе дурницями, — розмістилася поруч.

— Єво, я клянуся тобі, — схопила подругу за зап’ястя, — ми навіть за руки не взялися, поки ти не зійшлася офіційно з Женею.

— Я знаю, що ти не вчинила б підло. І мене дійсно не зачепила ця ситуація. Я щаслива дружина і без… плюс-мінус восьми місяців мама, — насупилася і підняла очі до верху. — Хоча ні, за дещо я таки серджуся на тебе. Через ореол таємничості навколо твого нареченого з нашого сімейного бюджету сьогодні зникло три сотні. Жахливі, непоправні фінансові втрати!

Дівчата дружно розсміялися. Як з’ясувалося, Женя і Богдан заклалися на те, ким виявиться таємничий незнайомець Зоряни. Обоє ставили на Євиних колишніх: Сашка й Артема відповідно.

— Відпрацюю, коли буду купувати подаруночки вашій майбутній дитині як хрещена.

— Зорько, а ти впевнена в тому, що Артем — це саме те, що тобі потрібно? Ти ж знаєш, який він.

Дівчина задумалася на хвилину-дві перш ніж відповісти:

— Мені хоч і не сорок, але вже і не двадцять. Списку колишніх симпатій в мене немає. А я хочу бути дружиною і матір’ю. Можливо, між нами з Артемом немає палких почуттів, але нам разом комфортно, і я можу змиритися зі шлюбом за домовленістю, якщо можна це так назвати. До того ж… — стиснула губи на пару секунд. — Не хочу тебе ображати, але наші стосунки почалися більш правильно. Маю на увазі, що я не перебуваю в ілюзіях, і...

— Не муч себе, я зрозуміла, що ти хочеш сказати. Мабуть, ти права. Але обдумай все ще раз перед весіллям.

— Звісно.

— І ще, — Єва хитрувато посміхнулася. — Ти якось обережненько натякни йому, що нам всім тусуватися в одній компанії ще приблизно… до кінця життя. Тому хай розслабиться і звикає.

— Навіть тіснішій, ніж ти думаєш…

— Тобто?

— Та я днями бачила Богдана з моїм троюрідним братом, якщо ти розумієш про що я.

— О-о-о, хай морально готується, — її губи розтяглися в красномовній посмішці. — Я його й у квартирі зачинятиму, — Єва активно жестикулювала та кивала головою, — й здаватиму його місцеперебування, і підсилатиму того хлопця замість себе на зустрічі…

— Я вже уявляю, як лізтимуть на лоба очі наших онуків у далекому майбутньому, коли ми розповідатимемо їм про те, що вже було, і що ще станеться.

[1] 

Фільм-катастрофа, про загибель однойменного лайнера. В центрі сюжету хлопець і дівчина, які познайомилися і закохалися на ньому.

[2]

Відсилання до американського фантастичного фільму «Люди в чорному». За сюжетом на Землі таємно проживають прибульці. Для розв`язання питань їх соціального захисту та запобігання землян від можливого негативного впливу створено таємне бюро зі співпраці з прибульцями – Люди в чорному. У землян-агентів є просунуті технології для взаємодії з прибульцями та приховування їх присутності, зокрема спеціальний пристрій для стирання пам`яті.Вілл Сміт зіграв