Частина дванадцята. Нові одкровення, відпочинок і мідний таз
Проза / Гумор
Будь-який мир нічого не вартий, якщо немає миру в серці.
Зоряна не знала, що сказати. Нестримне бажання розповісти подрузі все, що вона про неї думає, вмить вивітрилося, коли довелося застати Єву в сльозах. А все, що та їй розповіла взагалі мало ефект ядерного вибуху.
У її голові роїлося чимало суперечливих думок та запитань, але все це відступало на задній план перед тим, що наговорив Артем. Зоряна не могла повірити в те, що хлопець дійсно сказав всі ті огидні речі, а в Євину теорію про її «перевиховання» тим більше. Вона завжди по-доброму заздрила стосункам подруги, адже, ті дійсно здавалися ідеальними.
— Таке відчуття, ніби мені в думках двоїться…
— Думки? Та чхати на них! В мене життя роздвоїлося.
— Слухай, Єво, можливо, Артем все те наговорив з образи?
— Та я впевнена в цьому. Але це не змінює того факту, що він нахабно кроїв мене під себе впродовж п’яти років, а я з радістю підставлялася під це, — їй все ще було боляче, вона ходила по межі, готова знову розплакатися в будь-який момент, але Єва вже могла аналізувати. Варто визнати, здібністю холоднокровно мислити, блокуючи емоції, дівчина завдячувала Артемові. — Я все ще відчуваю провину перед ним, але й він винний не менше.
— То якщо ви обоє винні, може пробачите одне одному й помиритеся?
— Про що ти, Зорько? Артем вважав і вважає, що робив все задля мого блага.
— Ну, якщо задуматися, то ти дійсно припинила потрапляти в халепи й стала досягати вагомих успіхів в робочій сфері. Які б методи він не використовував, результати вийшли непогані, — Зоряна відчувала себе зрадницею, кажучи це, але не могла не зізнатися чесно, що думає про ситуацію.
— Але я саму себе втратила і навіть не помітила цього…
— Ти ніколи не була дурепою. Як ти могла не помітити, що насправді відбувається?
Єва мала цілу ніч для роздумів та пошуків відповідей на запитання, в тому числі на це. І вона її знайшла.
Дівчина познайомилася з Артемом майже одразу після розставання з першим хлопцем. З Сашком вони зустрічалися в університетські роки. Починалося все ідеально, вона перебувала в п’янкому полоні перших стосунків, коли кожен дотик, цілунок, відчуття… були в новинку. В такому стані довго не помічаєш появи тривожних дзвіночків. Єва не задумувалася над тим, що все частіше скрізь платить за двох, на прохання допомогти отримує відмову, навіть якщо це банальне домашнє завдання, але при цьому зустрічається з образою, коли сама мусить відмовити в допомозі.
Пелена з очей спала раптово. Це сталося через кілька місяців після того, як вони з’їхалися. Якось вона просто зрозуміла, що бувши студенткою намагається заробити на двох і, аби не допомога батьків, то точно не стягла б кінці з кінцями. Сашко з неохотою підробляв від часу до часу, але доволі охоче і часто проводив час в клубах і пабах з друзями, поки Єва вчилася, працювала та займалася домашніми справами сама, бо останнє взагалі «виключно жіноча робота». Дівчина раптом ясно усвідомила, що для її хлопця не існує «чоловічої роботи». Він просто перетворив Єву на ще одну матір для самого себе і живе у своє задоволення.
Тож, коли вона зустріла Артема, який виділявся самостійністю й відповідальністю, то тривалий час навіть була рада побути його маленькою дівчинкою, якій не потрібно ні за що відповідати. Дискомфорт Єва відчула вже коли достатньо морально відпочила від стосунків, в яких мусила одночасно бути й жінкою, й чоловіком. По суті, аби в її житті не було Сашка, то, можливо, вона ніколи б і не закохалася в Артема, який на контрасті з колишнім хіба що німба над головою не мав. Та тільки Єва вже не була впевнена, що то дійсно кохання. Почуття стабільності й захищеності іноді грають з нами доволі злі жарти.
— Богдан мав рацію. Я не люблю Артема, — Єва впевнено стягла каблучку з безіменного пальця правої руки. — Потрібно повернути йому це.
— Ти зараз гарячкуєш, — Зоряна була шокована тим, як легко подруга проговорила останні слова. — Ви — ідеальна пара. Не дозволяй образі все зруйнувати.
Єва хмикнула, вивчаючи Зорянине обличчя з сотнями емоцій, що змінювали одна одну.
— Хочеш, я доведу тобі, що говорю правду?
— Навіть боюся питати…
— Вчора, коли він пішов, я не відчула ані крихточки розчарування. Лише полегшення.
— Це доводить тільки те, що ти ображена на нього.
— Ні. В любові є один підступний секрет: на скільки б ти не була ображена, коли кохана людина дійсно йде, ти відчуваєш внутрішню втрату, навіть якщо це всього на кілька годин, а ти так лютуєш, що в голові малюєш сцени жорстокого вбивства.
— Єво, ти занадто категорична.
— Та я більше засмутилася, коли Женя пішов. Хоча він мені по суті ніхто! — дівчина не помітила, як перейшла на крик. — Ніхто, який звинуватив мене в купі його особистих проблем і обізвав неврівноваженою, бо я посміла образитися на це!
Вже скоро Артем почав намагатися помиритися з нареченою. Перші кілька днів вона знаходила під дверима розкішні букети, милі іграшки, а іноді навіть коштовності. Кожен подарунок підкріплювався коротенькою запискою з вибаченнями й проханням ще раз все обговорити, але вже спокійно. Єва відчувала себе бездушною сволотою, але їй було байдуже. Дівчині іноді навіть страшно ставало від того, як легко вона охолонула до людини, з якою ще зовсім недавно планувала постаріти. Для його подарунків вона завела окрему картонну коробку, в яку потрапляло все, що опинялося під її дверима. Лише квітам пощастило дещо більше. Їх Єва ставила у вази, а коли ті закінчилися — у банки, які розміщувала на кухні.
Коли Артем нарешті з’явився сам на порозі її квартири, в ньому відчувалася самовпевненість. Єва одразу зрозуміла, що він і думки не допускає, що вона могла не «відтанути». Навіть кумедно стало від його розгубленості, коли дівчина спокійно повернула обручку замість того, щоб кинутися на шию.
— Це жарт? — витріщився на оксамитову коробочку у своїй руці так, ніби вперше її бачить. — Чи ти так мстиш за мої слова, сказані того вечора? Низько з твого боку. Я ж вперше за п’ять років не стримався… І ти чудово розумієш, що винна також.
Єва мовчки дослухала його, а потім зникла у квартирі, щоб за кілька секунд з’явитися з картонною коробкою в руках.
— Це також забери.
Артем зазирнув в середину. Дівчина помітила, як на обличчі хлопця промайнула злість, яку він швидко приховав.
— Мила моя, ну тобі ж не сімнадцять, щоб ламати комедії з поверненням подарунків.
Єва одразу впізнала цей тон. Тон, який він використовував для спілкування з нею на перших етапах їхніх стосунків. Та реагувати не стала. Мовчки поставила коробку біля його ніг і зайшла до квартири.
— Чого ти цим добиваєшся? — Артем, як і очікувалося, пішов за нею, гидливо переступивши через коробку.
— Це не комедія. Просто вважаю нечесним стосовно тебе прийняти всі ці подарунки, — спокійно зайняла те ж місце, на якому сиділа до його приходу. — Я хочу розійтися.
— Чому?
— Бо не люблю тебе.
— І що?
— Тобто «і що»?!
— На любові далеко не заїдеш, — Артем так і лишався стояти біля неї. Від цього Єві було некомфортно, але вона докладала всіх можливих зусиль, аби не показати цього. — Думаєш, я згораю від кохання? Я пережив цю дурну слабкість перед тобою ще кілька років тому. Любов — це продукт з коротким терміном збереження, призначений для використання в ролі допоміжного троса, поки двоє людей вибудовують міцний фундамент для стабільного та взаємовигідного співіснування.
— Дідько… — все що змогла видавити з себе Єва.
Сказане Артемом відібрало в неї дар мови. З цим хлопцем вона мала у своїх спогадах сотні приємних моментів. Донедавна здавалося, що вони наповнені коханням, потім дівчина нарешті зрозуміла себе, усвідомила, що її почуття були радше вдячністю, і від того почувалася винною перед нареченим, якого несвідомо обманювала. А щойно виявилося, що вони одне одного варті. Ніби кувалдою по голові…
Хоча це пояснювало багато речей. Ось чому вони ніколи не сварилися — ділові партнери ведуть переговори, а не влаштовують сцени. Артем не особливо хвилювався, коли вона зникла без попереджень і адекватних пояснень, а її совість навіть не муркнула, коли Єва зібрала речі й рвонула в рейд по колишніх симпатіях. Аби все не стало на стільки серйозним, то дівчина абсолютно спокійно залишила б все в таємниці, вона це точно знала.
— Єво, ми дорослі люди. Обоє розуміємо, що з нас вийде успішне подружжя.
Хлопець наблизився до неї за кілька широких кроків і спробував поцілувати. Дівчина відчула, як у неї аж руки потерли від усвідомлення його намірів. Раптом здалося, що до неї тягне свої вуста сам чорт. Єва інстинктивно виставила долоні перед собою і, скривившись, відвернула голову в бік.
— Будь ласка…
— Розумію, тобі потрібен час.
— Мені потрібна відсутність тебе у цій квартирі.
— Нам давно час все обговорити.
— Немає чого обговорювати. Можеш вважати, що твоя ставка не зіграла.
— Ти дійсно остаточно вирішила?
— Так.
— Що ж, зараз я піду, але я все ще чекаю, — демонстративно поставив на стіл оксамитову коробочку, яку весь цей час стискав в руці. — Та я не чекатиму довго.
Артем пішов до виходу, а Єва поплелася за ним. Коли відчинив двері й побачив картонну коробку, закляк, ніби побачив її вперше. Потім різко вдарив по ній ногою з такою силою, що та аж відлетіла і врізалася у двері квартири навпроти, а далі спокійно пішов до ліфта.
Сусідка вийшла з квартири одночасно з тим, як Артем увійшов до сірої кабінки. Жінка років тридцяти п’яти з нерозумінням витріщилася на надірвану коробку.
— Можете лишити собі, — сказав Артем перш ніж двері ліфта зачинилися.
Жінка метнула погляд на Єву, але з місця не зрушила. Дівчина була майже впевнена, що та накинеться на коробку, варто їй зачинити двері.
Єва вирішила подовжити свою відпустку ще на тиждень. Самопочуття було неоднозначним. Її життя занадто різко змінило свій напрям. Вона не жалкувала, що розійшлася з Артемом, але що робити далі не знала. Відчуття схоже до того, яке з’являється, коли нарешті завершуєш робити щось дуже масштабне і важливе, щось, що було пристойною частиною життя достатньо довго для того, аби ти встиг забути, як взагалі живеться без цього. До того ж дівчина ніяк не могла відпустити в минуле свою недавню поїздку. Щось, а точніше хтось, тримало її думки. Старанно проаналізувавши все, що відбулося, Єва дійшла висновку, що проблема криється в Жені.
Вона відчувала себе героїнею жартів з мережі про дівчину, яка «ще не договорила». Хлопець вивантажив на неї купу претензій стосовно своїх проблем, майже містифікувавши їх. Втім, Єва продовжувала триматися думки, що все пояснюється низкою збігів і параноєю. На цьому можна б і заспокоїтися, але їй чомусь дуже кортіло, аби Женя визнав це і попросив вибачення за необґрунтований «наїзд».
Та хай там як, Єва поки що не горіла бажанням знову кудись їхати. Замість цього вона влаштувала собі повноцінну відпустку. Обмежила спілкування з зовнішнім світом до можливого мінімуму, спала, стільки хотіла, замовляла їжу на сніданок, обід та вечерю (і тішилася тому, що зарплатня дозволяє їй таку розкіш), дивилася улюблені фільми й читала книжки.
Все було досить добре рівно до того моменту, як хтось знахабнів на стільки, що припхався до неї додому. Єва майже чула, як мідний таз з шаленою швидкістю летить, аби накрити собою її відпочинок. Втім, то була лише її уява, а от дзвінок у двері — цілком реальний.
Частина тринадцята. Козел, який втратив свій шанс
Частина з гумористичної повісті ``Вояж перед весіллям``. Шукайте інші розділи у збірці з відповідною назвою.
