Частина третя. Подряпини від Олюсі
Проза / Гумор
Ревнивець — це дитина, яка лякається чудовиськ, створених у темряві його уяви.
Єва нарешті прямувала до потрібного біологічного класу, думаючи над тим який сенс був в тому, щоб так мучитися. Останнім часом вона приймала якісь ідіотські рішення. Хоча чого ще очікувати від абсолютно неадекватної поїздки?
Дівчина застигла перед дверима. Що йому сказати? Згадалося, як Зоряна глузувала, генеруючи варіанти того самого діалогу. Схоже, подруга таки мала рацію. З якого боку не зайди, абсурд виходить. Вперше стало якось навіть некомфортно від ситуації, яку сама створила.
Поки Єва думала невеселі думки, все сталося як в кіно. Відчинилися двері, на порозі з’явився він і різко зупинився, коли зрозумів, що на вході вона. Нахмурився і помахав головою в німому запитанні.
— Д-добрий день, Георгію Степановичу.
— Добрий… — примружився, вивчаючи її обличчя. — А-а-а-а, стоп! Єво?
Вчитель скуйовдив своє світло-каштанове ріденьке волосся. Дівчина добре пам’ятала цю його звичку. За один урок він міг повторити несвідому маніпуляцію з шевелюрою з десяток разів. Шевелюрою… Так, тоді зачіску біолога дійсно можна було так називати. Та от зараз… Бідолаху явно не оминула проблема раннього облисіння. Зараз він перебував на тій стадії, коли волосся просто здається рідким і тонким, але не складно зорієнтуватися, що буде далі.
Єва свого часу буквально танула, коли пальці Георгія Степановича занурювалися між пасмами, обхоплювали їх на якусь долю секунди, злегка потріпували й нарешті відпускали. Ця маніпуляція відбувалася дуже швидко, ніяк не впливаючи на розповідь чергової теми з біології, а для неї в такі моменти весь світ переходив в режим уповільненої зйомки. Ох! Навіть боляче зараз дивитися на волосся вчителя, ніби хтось витягнув твій красивий спогад, пожував і виплюнув.
Втім, не все так погано. Вчитель все ще зберігав свою спортивну тілобудову, сіро-зелені очі під густими віями й милу посмішку. Тому, коли Єва трохи відійшла від розчарування через волосся, вона дійшла висновку, що чоловік все ще залишався доволі привабливим.
— А я… вже всіх вчителів провідала. От… до вас тепер зайшла.
— Справді? Приємно знати, що зміг запам’ятатися всього за один рік. Зайдеш до класу? — біолог пропустив свою колишню ученицю в порожній кабінет і, зачиняючи двері, жартома додав: — Хоча про мене й згадали наостанок.
— Комусь завжди доводиться бути останнім.
— Але не кожен останній найменш важливий, — вперше Єві довелося почути зарозумілі нотки в його голосі. Вона не знала, як на це відреагувати, тому вирішила змінити тему.
— То... і як вам вчителювання? Коли я була в одинадцятому класі, ви тільки починали працювати?
— Я все ще тут. І все ще люблю дітей і біологію. Тому, мабуть, досить непогано.
Далі діалог пішов за стандартною схемою, яку Єва сьогодні повторила більше десятка разів. Варто віддати їй належне, на запитання про наявність родини вона чесно відповіла, що отримала пропозицію і погодилася на неї. Як би там не склалося, а потрібно залишатися чесною. Та й нащо воно треба, аби хтось ненароком сприйняв її відвертість за бажання розважитися по-дорослому перед весіллям!
Дівчина почала відчувати, що все відбувається якось неправильно. Як у звичний діалог вчителя і колишньої учениці, яка прийшла його провідати вклинити питання, яке її цікавило? Та ще й після того, як розповіла про коханого нареченого.
Почалася внутрішня боротьба раціональної жінки й романтичної легковажної дівчинки. Насправді це протистояння почалося з моменту, коли на думку спала шалена ідея пошуків «колишніх», і періодично загострювалося у критичні моменти. Отож, перша наголошувала на відсутності сенсу у зізнаннях і запитаннях, якщо ти вже погодилася вийти заміж та почуваєшся цілком щасливою, а молодшенька пустунка стверджувала, що зараз триває навдивовижу цікава пригода й треба діяти не замислюючись. Пригоди звісно мало цікавили міс Раціональність, але от вона несподівано для себе відшукала власний аргумент «за». Коли з’ясуєш те, заради чого все було затіяно, отримаєш змогу «відпустити» кляте божевілля. Це як озвучити, або розписати свої думки. Дивно, але після цього вони зазвичай покидають змучену свідомість. У всякому разі, так це працювало у Єви.
— А ви знаєте, що були моїм улюбленим вчителем?
— Знаю, — сказав так, ніби вона вирішила йому розповісти щось нове й цікаве з підручника з біології для сьомого класу. — І чому ти така здивована?
— Ну-у-у…
— Єво, от ти знала в школі, в яких вчителів ходила в улюбленцях, або ж навпаки? — дочекався ствердного кивка й продовжив. — Тоді чому ти думаєш, що вчитель занадто дурний, аби зрозуміти, кому до вподоби, а кому ні?
Дівчина підперла долонею підборіддя, стиснула губи й злегка висунула їх вперед.
— Чесно кажучи, ніколи не думала про це з такого ракурсу, — дозволила погляду бездумно блукати кабінетом. — Вчитель, напевно, людину будь-якого віку здатен навчити чомусь новому. Але розумієте, я хотіла сказати дещо інше…
— Знаю, — знову той самий тон.
— Та ні! Ви певно не зрозуміли мене!
— Ти була закохана в мене в одинадцятому класі. І це так само однозначно як те, що трава зелена, а небо блакитне. Я чудово знаю й те, що таким страждало чимало старшокласниць. Школярі занадто юні, щоб вміти приховувати свої почуття й емоції. Не зрозуміло тільки, чому ти раптом вирішила підняти цю тему?
— Ви так спокійно про це говорите…
— Єво, я бачив себе в дзеркалі кожного разу, коли виходив з дому до школи. Мені тоді ледь виповнилося двадцять три, а виглядав я й того молодшим. Я не нарцис, але здатен адекватно оцінити свою скромну персону. До того ж сам свого часу в п’ятнадцять запав на вчительку. Думав, вмираю від кохання, а тоді подорослішав і зрозумів, що це лише гормони й підлітковий максималізм. Тобто хочу сказати, що був готовий до такого варіанту розвитку подій і знав, що на таке не потрібно звертати уваги ще до того, як вперше сказав «добрий день» вашому класу.
— А ви жорстока людина, — Єва була під враженням від його промови, тому не проконтролювала, що злітає з язика.
— Помилуй, — примирливо посміхнувся, — Не мав же я розпочати таємні романи зі всіма ученицями, які побачили красивого молодого чоловіка, на фоні якого однолітки різко програли, і подумали, що зустріли кохання всього свого життя.
— Так, було б якось не дуже.
— Хоча мушу визнати, твоєї симпатії я боявся. В школі ти була занадто романтичною і, набравшись достатньої кількості сміливості, могла організувати мені проблемку. Вчителя ніхто по голові не погладить за зв’язок з ученицею, навіть якщо мова йде про односторонню симпатію.
— То вона була односторонньою?
— Єво…
Георгій Степанович не встиг договорити. До класу увірвалася вчителька, з якою дівчина перетнулася, коли тільки прийшла до школи. Розчервоніле обличчя і насуплені брови не обіцяли нічого хорошого. Чоловік поквапився до неї, але та швидкою ходою попрямувала в бік Єви. Від привітної молодої особи, яка ще пару годин тому пропонувала свою допомогу нічого не лишилося.
Хто б міг подумати, що молода вчителька може так голосно кричати й принижувати фактично незнайому людину! Якщо скоротити весь лемент до його суті, то Єва мусила дізнатися, що є повією, яка прийшла звабити чужого коханого.
В якийсь момент в класі різко стало тихо. Всі троє мовчки обмінювалися поглядами, наповненими різними емоціями. Гнів. Шок. Переляк. Обурення. Абсолютне нерозуміння ситуації. Навіть в кімнатах де люди застають своїх других половинок з коханками й коханцями не на скільки не комфортно.
Єва подумала, що настав чудовий момент, аби вшитися. Та схоже вона його проґавила. Навіжену вчительку чомусь знову півень в зад клюнув.
— Все ще блискаєш щенячими оченятами перед моїм Гошенькою? — заволала, схопила «суперницю» за волосся та поволокла її в коридор. — Я викину тебе з цієї школи!!! Я тобі покажу! Боятимешся випадково перднути в напрямку мого нареченого.
Єва намагалася зупинитися, вхопитися за стіну на повороті, за поручні на східцях, але всі спроби закінчувалися лише травмуванням долонь. Спробувала відірвати руки навіженої від свого волосся, але та вхопилася міцніше, ніж цемент. Навіть активне дряпання і спроби вкусити нічим не допомогли. Таки правду кажуть, сила є — розуму не треба. Тільки звідки скільки сил в такій, на перший оманливий погляд, милій та мініатюрній особі?!
На галас з кабінетів повилітали вчителі та деякі учні. Складно описати той шок, в якому вони опинилися, коли побачили як їхня колега волочить за волосся жінку, в якій багато хто впізнав свою колишню ученицю, а за ними, з виглядом побитого кошеняти, плівся Георгій Степанович, примовляючи «Олюсю, Олюсенкьо, заспокойся…». Школярі часу не гаяли, похапали телефони та взялися знімати шалений компромат. Вчителі, помітивши це, спробували зупинити їх, але, ясна річ, що впоратися з усіма їм не вдалося.
Олюся вже майже викинула зі школи «суперницю», коли перед ними з’явився директор школи.
— Чекаю всіх трьох в моєму кабінеті за десять хвилин, — навіть у тоні матерів, які вертаються з батьківських зборів відчувається менше загрози, ніж у сказаному. Тому це подіяло моментально. Волосся Єви нарешті опинилося на волі. Та на стан зачіски без сліз не глянути.
— Олю, от якого біса ти це викинула? Нас тепер з роботи виженуть!
— А не треба в мене під носом зі своїми хвойдами тягатися!
— Якого дідька ви мене принижуєте? — не витримала Єва. — Та вам місце в божевільні, а не в школі.
— А твоє місце на трасі!
Дівчина міцно стиснула кулаки, відчуваючи, як нігті впиваються у зранену шкіру. Вона зосередилася на болі, аби втримати себе в руках і не накинутися на Олю.
— Нагадаю, що нам потрібно підійматися до директора, — озвався Георгій Степанович.
Єва стояла навпроти дзеркала в коридорі на другому поверсі, намагаючись привести свій зовнішній вигляд до ладу. З роздратуванням примітила кілька дрібних подряпин на щоці та лобі.
«От тобі й пригоди, — лаяла себе подумки. — на п’яту точку. Ти ж так хотіла! А що, дізналася, чи подобалася вчителю в школі?»
Директор не став з’ясовувати причини сварки. Просто повідомив, що Олю звільняє. Вчитель біології вже встиг заробити собі хорошу репутацію, тому йому вдалося лишитися. Щодо Єви, то він просто переконався в тому, що вона не писатиме скарги й інцидент вийде зам’яти.
— Вибач, — у відображенні з’явився Георгій Степанович. — Не знаю, що на неї найшло. Точніше знаю, але це її не виправдовує.
— Мені вас шкода. Навіжена жінка.
— Можна я тебе проведу і спробую пояснити?
— А скільки я після цього проживу?
Втім, не отримавши прямої відмови, Георгій Степанович поплівся за Євою, а вона сама заперечувати не стала.
Чоловік розповів їй, що Оля прийняла її за його коханку, хоча це дівчина і без нього зрозуміла. З дитинства вона росла пацанкою, відвідувала спортивні секції, на яких зміцнила свою фізичну силу. Їй довго хотілося стати спортсменкою, та усвідомивши, що їй того не світить, загорілася бажанням принаймні отримати диплом вчителя фізичної культури. Втім, щось пішло сильно не за планом і вона вступила на фізмат, де взялася опановувати математику. Він саме закінчував магістратуру, коли серед загальної маси першокурсників побачив її й в один момент закохався.
Стосунки не були простими. Вони довго шукали точки перетину інтересів і якось непомітно інтелігент набирався сміливості від зухвалої пацанки, а та своєю чергою вчилася бути леді поруч з джентльменом.
Коли Оля закінчила бакалаврат, Георгій Степанович допоміг їй влаштуватися в школу.
Єва вже збиралася чемно натякнути, що не дуже хоче слухати історію їхнього кохання, але те, що чоловік повідомив далі виявилося неочікуваним.
Якось він зробив одну дурість. Розповів коханій як на першому році свого вчителювання ледь не піддався чарам однієї милої одинадцятикласниці. В них тоді почався кризовий період, вони дуже багато сварилися. Перебуваючи в стані постійного стресу, Георгій Степанович, сам того не бажаючи, почав задумуватися про те, щоб дати дьору зі складних стосунків. Тому трохи захопився школяркою, яка йому також явно симпатизувала.
— Та це ще б було нічого, аби я не додумався показати твою фотографію. Вона тоді ніби спокійно сприйняла, похвалила мій смак і пораділа від того, що я швидко отямився.
— Стоп! Що?! Чию фотографію?
— Не хвилюйся, то було скороминуще захоплення. Як і в тебе. Так от, Оля сьогодні тебе впізнала, навигадувала собі всякого і в неї стався вибух ревнощів.
— Я не хочу нікого образити, але… — Єва зрозуміла, що не може підібрати правильні слова.
— Та я знаю, як ця ситуація з боку виглядає. Але де є двоє, там третій ніколи всього не дізнається і не зрозуміє. Я лише хочу попросити вибачення і переконатися, що ти не триматимеш зла.
— Лише за умови, що ви дасте чесну відповідь на запитання.
— Я сама увага.
— На думку вас тодішнього, якби я в одинадцятому класі була сміливішою і прямо заявила про свої почуття, в нас могло б щось бути?
— Ні. Ані в одинадцятикласниці Єві, ані в дорослій жінці Єві немає того, що я знаходжу в Олі. Я це відчував тоді, відчуваю й зараз.
Єва й подумати не могла, що так щиро зрадіє, коли опиниться в готельному номері. Та після такого шаленого дня хвиля щастя накриє від спокою в будь-якій атмосфері.
Дівчина перевірила, чи не намагався Артем зв’язатися з нею. Як виявилося, лише від Зоряни з’явилися нові повідомлення. Невже його не схвилювало раптове зникнення нареченої?
Єва внесла певні корективи до свого списку:
Богдан з садочка
Станіслав, син лікарів
Артур, старшокласник
Незнайомець, перед яким я зганьбилася
Георгій Степанович, вчитель біології
Подумала «І слава Богові» та зарилася в ковдру, з-під якої й носа не показувала до самого вечора. То просто лежала, то дрімала. Коли вже стало зовсім темно, замовила їжу в номер, швиденько повечеряла і повернулася у свій м’який прихисток.
Перед остаточним провалом в сон ще раз перевірила, чи не з’явилося вісточок від нареченого — нічого нового.
Частина четверта. Естафету передав, естафету прийняв
Частина з гумористичної повісті ``Вояж перед весіллям``.Шукайте інші розділи у збірці з відповідною назвою.
