Частина восьма. Причина всіх бід — один аркуш з блокнота
Проза / Гумор
Джерело нашої мудрості — наш досвід. Джерело нашого досвіду — наша дурість.
Єва перебувала у стані заціпеніння. Раніше вона чула про жертв, які зовсім не опиралися, і не могла зрозуміти, чому вони так чинять. Здавалося, аби опинилася сама в подібній ситуації, то порятунок зубами вигризала б. А виявляється, іноді контроль над власним тілом говорить тобі «бувай» у дуже не підхожі моменти.
Руки Стаса безсоромно пересувалися вигинами її тіла. Здавалося, хлопець не поспішав перейти до головного, ніби чекав, коли дівчина нарешті усвідомить, як їй пощастило. Та вона лише стояла з опущеними руками й кам’яним обличчям, дослухаючись, як лоскотно стікають сльози по щоках і підборіддю.
В якийсь момент світ перед очима різко завертівся. Єва переховувалася на стільки глибоко в собі, що не одразу зрозуміла, що то вона не свідомість втрачає, а Стас грубо нагнув її, обперши об бильце дивану. Від непроханої думки про кількість жінок, з якими вчинили в цьому кабінеті так само, почало нудити.
Хлопець саме почав підіймати її сукню, коли двері різко відчинили. На порозі стояв… Артур! Той самий старшокласник. Ще один зі списку, щоб його! Клятого списку, через який вона знову опинилася в лайні по самі вуха.
— Якого дідька?! — заволав Станіслав, намагаючись прикрити те місце, яке видавало його наміри. Не зрозуміло, правда, навіщо, враховуючи в якому стані перебувала Єва.
— Ти знову за своє, так? — не питаючи дозволу зайшов до кабінету, поправив сукню дівчини й вивів її, притримуючи за плечі. Навіть не забув по дорозі прихопити сумочку Єви. — До того, що ти тягаєш будь-кого, хто схожий на жінку я вже звик, але це… це навіть для тебе занадто. Дівчина вся в сльозах. Що ти збирався зробити? Взяти її силою?!
— Аби ти не припхався, то вона б вже почала отримувати задоволення.
— Збирався загіпнозувати її своїм хазяйством?
Артур кудись повів Єву, продовжуючи притримувати за плечі. Вона подумала, що зараз він виведе її з лікарні, та натомість вони зайшли до кабінету в іншому кінці коридору. Хлопець зачинив за ними двері на ключ. І в цей момент у дівчини сталася справжня істерика. Єва плакала, говорила щось нерозбірливе, а її схлипування стрімко перетворювалися в підвивання. Здавалося, що з кожним новим вдихом до легень потрапляло все менше і менше повітря. З носа потекла кров, яку дівчина сприйняла як шмарклі, а через гучні схлипування вона потрапила ще й до горла, тому Єва раз повз раз то шморгала, то кашляла, не припиняючи плакати.
Раптом вона відчула дотик чогось м’якого до її носа. Підняла очі й побачила перед собою Артура, який притискав до обличчя дівчини сіро-білу носову хустинку. Вони були посеред його кабінету, на підлозі. Вона з підігнутими під себе ногами, а він — присів поруч. Дівчина невпевнено торкнулася до маленького шматочка тканини. Нарешті хлопець зміг прибрати свою руку. Після цього Артур подав їй склянку води.
Пройшло хвилин десять перш ніж їй вдалося повністю втихомирити свої схлипи, а йому всадити Єву на стільчик біля столу. Шкіру обличчя злегка стягували присохлі сльози, а голова боліла так, ніби в ній хтось підірвав бомбу.
— Що тебе пов’язує зі Стасом?
— Нічого.
— Тобто ти собі йшла, нікого не чіпала, а тут раптом він… Налетів, затяг до свого кабінету і гайда лапати?! Так було?
— Ні. Чому ти мене допитуєш?
— На «ти»? — тон у нього був майже обурений.
— Ніби ти до мене на «ви».
— Чому ти здаєшся мені знайомою?
— Бо так і є.
Єва розповіла, звідки вони знають одне одного. Хоча у випадку Артура це зупинилося на рівні «десь бачив». У школі він вирізнявся спортивними досягненнями, чим подобався багатьом дівчатам, тому його геть не здивувало те, що вона так легко впізнала його після стількох років.
Дівчина примітила, що фігура хлопця вже не виглядає такою спортивною, навіть невеличкий животик з’явився. Втім він все ще лишався привабливим і доглянутим чоловіком. З обручкою на пальці.
— Ми зі Стасом типу як родичі, тому мені дуже не все одно на цю ситуацію.
— Родичі?!
Виявилося, що Артур і Станіслав одружилися з рідними сестрами. Обидві милі, добродушні й м’якосерді, не дивно, що обрали собі в чоловіки тих, чия професія — рятувати людей. Хлопці дійсно талановиті лікарі-хірурги, яким пророчили велике майбутнє. Та тільки до жінок вони ставилися по-різному. Коли для Артура дружина й донька — це оаза, яку він безмежно любить та оберігає, то для Стаса сім’я — це тил, який він вважає достатньо комфортним для того, щоб вертатися до нього щодня.
— Ти собі не уявляєш, скільки медичних сестер «каву приносили» у той кабінет і скільки пацієнток там «дякувало». Тут про це всі знають. Ти, до речі, не здивувалася, що тебе спокійненько завели в його лігво?
— Подумала, що це через те, що я представилася давньою шкільною приятелькою, а він же син власників клініки та все таке…
— Воно то так, але трішки не так. Тебе автоматом класифікували як чергову з його списку.
— Ммм… — все що змогла видавити з цього приводу. — А як ти взагалі потрапив до нас? Він же зачинив кабінет і ключа викинув.
— Зробив дублікат ключа після того, як моя дружина опинилася в ситуації, подібній до твоєї, — в голосі відчувалася відраза. — Проходив мимо. Бачу, двері відчинилися, а тоді різко зачинилися. З’явилося неприємне передчуття. Вирішив перевірити.
— Як же це?! Вони ж сестри… В нього меж дозволеного взагалі не існує?
— Він тоді напився до чортиків — саме день народження завідувача відділення святкували. Клявся, що перед очима пливло все і він дружин наших переплутав. Вони й справді дуже схожі, тому я повірив. Точніше наказав собі повірити.
— То це скільки жінок постраждало вже?!
— Я це й намагаюся з’ясувати.
— В сенсі?
— Зґвалтування — це дійсно не в його стилі.
— Ти так добре його знаєш?
— До випадку з моєю дружиною ми дружили, — вираз обличчя в Артура був такий, ніби він говорив про найбільшу помилку в своєму житті. — Це, якщо можна так назвати, Стасів кодекс честі. В штанах йому завжди тісно, але він бере лише тих жінок, які дійсно цього хочуть. Враховуючи його статус і зовнішність, таких завжди вистачає. Тому я не можу зрозуміти, чому з тобою так сталося?
Єва, зрозумівши що Артур не відчепиться, вирішила все розповісти. Звісно без зайвих уточнень про пошуки колишніх симпатій. Навіть постаралася максимально точно передати їхній діалог. Хлопець уважно вислухав її, але коментувати не став. Замість цього запропонував підвезти її до готелю.
Так, як дівчину не дуже цікавив результат аналізу поведінки Станіслава, вона навіть зраділа, що хлопець закрив цю неприємну тему. Кодекс честі… Ага! Для того, щоб такий мати, потрібно обзавестися для початку тою честю.
По дорозі до готелю в Артура прокинулася ностальгія за шкільними роками. Так Єва, сама того не плануючи, дізналася, що в той час, як вона задивлялася на нього, він мав певну симпатію до її подруги. Втім, то було не на стільки сильною цікавістю, аби заради семикласниці розходитися з тодішньою дівчиною. Хоча хлопець зізнався, що його слава бабія була цілком заслуженою. Взагалі, якщо вірити тому, що розповідав йому Стас, у них в цьому плані вийшло доволі іронічно. По суті, подорослішавши, вони помінялися місцями: бабій став справжнісіньким сім’янином, коли зустрів ту саму, а замкнутий хлопчина за університетські роки перетворився на ловеласа.
— Єво, — озвався Артур, коли вони зупинилися біля готелю, — не шукай зустрічей зі Стасом.
— Нащо мені це треба?
— Щось в тобі змусило його думати, що ти не будеш проти. І це щось, про яке ти поки що не здогадуєшся, може дати про себе знати через певний час.
— Смієшся?! — насупилася. — Навіть якщо припустити, що цей абсурд має якийсь сенс… Реально думаєш, що я захочу побачитися з козлом, який ледь-ледь не зґвалтував мене?
— Добре, якщо так, — голос спокійний, але Єва чітко розчула сумнів.
Дівчина вийшла з машини, кинувши сухе «дякую». І як іноді в людей виходить зіпсувати абсолютно позитивне враження про себе одною єдиною фразою?
Все що сталося, здалося таким нереальним, коли Єва нарешті дісталася до свого номера. Невже це дійсно сталося? Чи могла вона опинитися в такій ситуації? Так то ні, але якщо згадати причину відпустки, то цілком.
Дістала блокнот зі своїм списком і ручку. Поклала посеред ліжка. Довго дивилася в одну точку перед тим, як провести дві лінії. Протягувала ручку повільно і з натиском, уявляючи, що тримає в руках ніж, а під ним не блокнот, а паскудне тільце Стаса. Після цього дірок на аркуші зі списком побільшало, а не перекресленим лишився лише один рядок:
Богдан з садочка
Станіслав, син лікарів
Артур, старшокласник
Незнайомець, перед яким я зганьбилася
Георгій Степанович, вчитель біології
Витріщилася на нього так, ніби вперше бачить. А дійсно, ще ж цей тут! І навіщо їй з ним зв’язуватися?.. По-перше, дідько його знає, хто він і де перебуває. По-друге, якщо навіть знайомство (ну, майже знайомство) з ним обернулося таким соромом, то чому друга зустріч має стати кращою? Опираючись на досвід спілкування з рештою хлопців з цього проклятого списку, можна сміливо припускати, що коли вона з ним заговорить, розпочнеться апокаліпсис.
Єва вирвала аркуш з блокнота, зіжмакала і закинула в інший кінець кімнати. Після цього впала на ліжко та навіть вимучено посміхнулася. Так, це буде найправильнішим рішенням! Хвилю подумала і пішла забирати папірець. Присівши, розгорнула його і ще раз пробіглася очима по списку. Та ні, таки до біса це! Пошматувала аркуш на дрібні шматочки, вбігла до туалету і змила їх, не задумуючись навіть на долю секунди.
«Через цю поїздку бід більше, ніж їх у мене було за решту життя. Я просто припиню забивати свою бідненьку голову дурницями, повернуся додому і вийду заміж за свого єдиного та неповторного нареченого, — залізла під ковдру з головою, навіть не переодягаючись. — Правда, спершу з’ясую, чому йому плювати на те, що його наречена зникла. Гад! Ото аби як адекватний чоловік забив на сполох, почав обривати телефон, штурмувати моїх батьків… Знайшов би мене, обізвав чокнутою егоїсткою і забрав додому. Арт-е-е-е-е-м… щоб тебе! І чому ти не почав зудіти про те, як важливо поводити себе як врівноважена доросла людина, коли це було потрібно найбільше?!».
Єва провалилася у неспокійний сон. Спершу ввижалося, що вона в якійсь білій кімнаті без вікон і дверей. З кутків на неї насувалися Богдан, Стас, Артур і Георгій Степанович, повторюючи її ім’я, ніби якісь сектанти. Потім вимкнулося світло і настала абсолютна темрява. Чиїсь долоні хаотично торкалися до різних частин її тіла.
В наступному сні вона «прокинулася» на величезному ліжку з Артуром, Стасом і їх дружинами. Всі п’ятеро були голими. Єва намагалася встати з ліжка, але скільки б не повзла, воно не закінчувалося. Ще й Стас постійно її лапав.
Та найжахливішим був третій сон. В ньому вона знову опинилася в кабінеті Станіслава. І цього разу йому ніхто не завадив завершити почате. Їй було огидно, по щоках котилися сльози, але не зважаючи на це фізичну розрядку вона отримала.
— А я казав тобі, що жодна жінка не вийде з цього кабінету незадоволеною, — Стас розлігся на дивані, навіть не натягуючи штанів і склав руки під головою. — А що, вдруге тебе рятувати Артурчик не прибіг?
Єва прокинулася під копною власного сплутаного волосся. Подушка промокла від сліз, а від неї самої шалено смерділо потом. Дівчина подумала, що спала до глибокої ночі, але на годиннику була всього сьома вечора. Внизу живота відчувалися відголоси від фінальних акордів останнього сну. Усвідомивши це, вона ледь не виблювала. Тому поспішила у ванну, змивати з себе видимі й невидимі залишки від сновидінь.
Після душу Єві стало трішки краще. Взагалі, стоячи під теплим дощем, вона дійшла висновку, що в останньому сні так сталося через слова Артура. Не те щоб це робило ситуацію менш огидною, але коли ти в повному лайні, наявність людини, яку можна звинуватити у своїх бідах — то спосіб збоченої релаксації.
Дівчина ввімкнула телефон. Як і очікувалося, повідомлення були лише від Зоряни. Судячи з їх кількості і явного хвилювання подруги, що зростало дедалі більше, жити Єві лишилося не довго. Втім, чудово розуміючи, яка облава з питань, претензій і не тільки очікує її, вона знову проігнорувала Зоряну.
Замість цього дівчина нарешті взялася набирати повідомлення для Артема. Часу на це пішло значно більше, ніж Єва планувала. Довелося десятки разів переписувати, аби написати максимально невимушений текст. Хай там як, але навіть якщо він ні про що не знає, вона таки сильно завинила перед ним. Остаточний варіант вийшов таким:
Привіт, невже ти серйозно сприйняв моє прохання не дзвонити й не писати? Зовсім не сумуєш за мною? Я здивувалася твоїй витримці. Сама думала про тебе кожен з п’яти останніх днів.
В тебе ж все добре?
Цілую. Поки що лише віртуально, але вже зовсім скоро побачимося.
Єва швиденько натиснула кнопку для надсилання повідомлення, поки не передумала, і затамувала подих. Цікаво, як довго доведеться чекати на відповідь? Вже майже восьма вечора, а отже, Артем вдома. Стало страшно. Дівчина бережно поклала телефон на ліжко, а сама лягла біля нього, скрутившись біля нього у позу ембріона. Прикрила очі.
Хвилин через п’ять надійшло нове повідомлення з таким змістом:
Привіт.
Не зрозумів питання. Я завжди серйозно тебе сприймаю.
Звісно сумую, але я тебе розумію. Перед весіллям дівчата часто хвилюються. Мене не здивувало твоє бажання з’їздити у місто свого дитинства. Як і те, що ти на цей час захотіла відгородитися від мене.
В мене все добре. Чекаю на тебе.
Єва перечитала повідомлення від Артема не менше десятка разів. Вона не знала, як на нього реагувати. З одного боку, варто б радіти, що наречений такий розуміючий. Але з іншого — її не покидало відчуття ділового листування. Насправді хлопець завжди був таким. Здавалося, ніби він народився з розпорядком дня, розписаним до секунди та книгою «Холоднокровність і самодисципліна як основний інструментарій для досягнення успіху у всіх сферах життя». Але хай йому грець! Це вперше Єва кудись чкурнула на невизначений термін, нічого як слід не пояснивши. Вона очікувала, що це хоч трішки сколихне Артема. А ні!
Частина дев’ята. День незапланованих зустрічей
Частина з гумористичної повісті ``Вояж перед весіллям``. Шукайте інші розділи у збірці з відповідною назвою.
