Через часи...

Коли настане розуміння, та прийде час пізнання,
Самі себе, за помилки й бездію, ми будемо судити.
Побачимо ми шлях, чи буде то прозріння,
Коли і спогадів про нас не стане зовсім в світі?

Дурні діяння - легко забути,
А ті, що величчю здаються - піски часів, сховають на віки.
Великі дурні, що на троні, ховають правду у брехні,
А їхні вірні блюдолизи, отарою, шуми наводять.

І поки, по всюди гомін цей розноситься,
Ніхто на вколо не бачить забуте новороджене дитя,
Котре кричить у повну силу свого буття!
Бо всім цікаві надумані проблеми, а не реалії життя...

А через тисячі років, коли від плоті та кісток,
Полишиться лиш попіл та пісок,
І серед дюн, єдиним власником простору - тиша,
Стоятимуть чужі, та буде думка в них одна...