ЧУЖИЙ СТРАХ

Одного дня я знайшла у своїй кишені чужий страх.

Наче не мій.

Він знав дорогу додому.

Наче повернувся, а не прийшов.

Я не пам`ятаю, хто його залишив.

І чому не помітила одразу.

Спочатку я просто носила його із собою. Поруч із ключами. Дрібними монетами. Випадковими чеками.

Потім почала берегти.

Щоб не загубився.

Щоб із ним нічого не сталося.

Дивно.

Власні страхими зазвичай ховаємо.

Чужі — носимо ближче до серця.

З часом я помітила: у словах ``бережи себе``стало більше змісту, ніж слів. Бо одного дня чуже життя стає важливішим за власний спокій. Наче вони теж носили в собі когось іще.

Минув час.

І я зрозуміла: це був не страх.

Страхи роблять людину меншою. А те, що я носила в кишені, щодня потроху розсовувало мої межі.

І одного дня мені стало затісно всередині себе.

Тоді я й зрозуміла: людина закінчується не там, де закінчується її тіло.

Просто не всі стають більшими за себе.

Уляна Черненко