Цикл Відьма: СМЕРТЬ
Вірш / Любов
ілюстрацію згенеровано Ш
Вечірній промінь зблиснув. Вже останній.
Вона долоні від обличчя відвела.
Ледь посміхнулася. Зняла із себе вбрАння,
Що призначалося для торжества.
Взяла бокал у руки, кришталевий,
А другий геть відкинула – в куток.
І під чарівний брязкіт скла, миттєвий
Зробила перший (і останній вже) ковток.
… А він, хоча й запІзно, все ж прийшов.
Побачив її мертву на підлозі.
Пожалкував, що вчасно не дійшов
І врятувати вже її не в змозі.
Він так ласкаво гладив її руки
І цілував уже холодні пальці ніжні.
В очах читав застиглий лід розлуки
І відганяв від себе думки грішні.
Він відчував, що вже не зможе більше
Радіти клятій краденій любові,
Яку плекав, як квітку. Й що найгірше,
Приймав, як дар – благословення долі.
Тепер спокутує свою провину:
Ллє сльози, б’є себе у груди,
Жалкує: «Втратив пісню лебедину,
Такої більше вже не буде…
Вже не почую слів палких, жагучих…
Лишилось мертві цілувать вуста…»
І він торкнувся вуст іі пекучих.
І вмить полинув в мрійне забуття.
09 – 12.03.1999 @Ірина Вірна
