День призматичного ока. Історія сфери-хамелеона.

Вона висить на абсолютній авансцені, у тій точці, куди миттєво вдаряє погляд будь-кого, хто заходить до кімнати. Це не просто прикраса, це сфера-хамелеон, складний оптичний прилад, який замаскувався під ялинкову іграшку. Її поверхня — це не статичний колір, а жива, текуча субстанція, що нагадує розлитий бензин на мокрому асфальті, але у своєму найблагороднішому прояві: глибокий індиго перетікає у смарагдову зелень, яка спалахує королівським фіолетовим, щоб за мить вибухнути тривожним карміново-червоним.

По-перше, її мотивація полягає у тотальному контролі над світлом. Вона зневажає прості, однотонні кульки, вважаючи їх «лінивими» та «одновимірними». Сфера переконана, що саме вона є головним алхіміком цього дерева. Її робота — вловлювати примітивне, жовте світло електричної гірлянди, розщеплювати його у своїх невидимих внутрішніх призмах і транслювати назовні вже, як складний, багатошаровий спектр. Вона відчуває себе фільтром реальності, який зобов`язаний перетворювати буденне освітлення на магічне сяйво. Це не марнославство, це — тяжка, безперервна праця з фотонами.

По-друге, ця сфера має характер вибагливої Примадонни, яка усвідомлює свою незамінність, але страждає від самотності на вершині. Оскільки вона знаходиться на самому видному місці, вона не має права на помилку, на тьмяність чи на відпочинок. Її внутрішній світ — це напружене очікування чергового променя, щоб миттєво зреагувати новим переливом. Вона вважає, що тримає на собі всю візуальну архітектуру свята, і якби вона на мить згасла, вся ялинка втратила б сенс і перетворилася на купу сухого гілля. Ця гіпервідповідальність робить її нервовою та вібруючою.

По-третє, вона виконує функцію викривленого дзеркала дому. На відміну від пласких поверхонь, її випукла, багатоколірна форма бачить кімнату не такою, як вона є, а як сюрреалістичний, закручений вихор. Вона спостерігає за мною, котом, рухом за вікном, і втягує всі ці образи в себе, змішуючи їх із синім та червоним. Вона вірить, що її версія реальності — складніша і правдивіша, бо вона містить у собі всі кольори одночасно, тоді, як світ навколо часто буває просто сірим. Вона колекціонує ці викривлені відображення, нашаровуючи їх одне на одне, створюючи всередині себе історію цього грудня у стилі абстрактного живопису.

Вона не шукає спокою, вона шукає ідеального кута падіння світла. Вона знає, що — найкрасивіша, але ця краса для неї — не дар, а функціональний обов`язок. Вона — б`юче, багатоколірне серце цієї тимчасової конструкції, яке не має права зупинитися, доки її не повернуть у темряву коробки, де вона нарешті зможе вимкнути свій складний внутрішній механізм перетворення кольорів.