Думки на ніч...

Сиджу один посеред ночі,
У тиші місячного сяйва,
І думи тяжкі нависають,
А в чашці стигне свіжа кава.

Ніч молода, а я один, сиджу.
Один, і далі буду… І лиш напій,
Ту пустоту, заповнює в мені.
Повз мене ходять люди…

Якщо помітять – добре,
Якщо знайомі – кивнуть ті головою,
Але своїми я очима щось шукаю,
Але що саме, я не знаю.

На дворі ніч, і місяць вже не сяє.
Світ ліхтарів електричних,
Освітлює тепер усі шляхи,
Та й пара з рота йде.

І ось скінчилась моя кава,
І я сиджу один. Вдивляюся,
Як повз мене проходять люди,
Та один одного ті зігрівають.

А в голові лише питання:
Невже усе, невже воно так буде і на далі?
Стою. З ноги на ногу балансую,
І знову щось з надією шукаю.

Надія… Так, лишилася лише вона.
Та час… Хоча він як вода,
Не матимеш відра,
Не буде звідки пити.

Фігурою стою у темряві із пустотою.
І як з криниці, час руками черпаю,
І сподіваюсь, що із темряви мене дістануть.
А поки, шлях для інших вказую,
Бо світло що тут є, шукає не мене…