Джон Грін «В пошуках Аляски»

Якщо вам нічим розвести вогонь - відкрийте книгу Джона Гріна, картону вистачить на всіх! 

Автор обіцяє нам історію про хлопця Майлза, який втомився від життя без пригод і шукає «велике можливо», з чим йому допоможе Аляска Янг. Також, мають підніматися такі теми, як: вплив одного життя на інше, кохання, втрата і горе, філософський пошук сенсу через останні слова відомих людей та лабіринт життя. Що з цього насправді реалізовано? Слушне питання…

Книга за структурою розділена на до і після, по 136 днів кожна частина. За цілих 9 місяців Джон Грін мав люб’язно надати нам цікаву історію про підлітків та їх життя від імені Майлза-Пампушечки, що ж в нього вийшло?

Починається розповідь знайомством з головним героєм. Майлз переїжджає до Алабами, щоб навчатись у приватній школі. Сам хлопець тяжіє до останніх слів відомих людей. Натхненний посмертним пошуком «великого можливого» Франсуа Рабле, вирішує віднайти своє, але за життя. Така гарна ідея і така «цікава» реалізація.

Прізвище «Пампушечка» Майлзу дає його сусід по кімнаті у приватній школі — Полковник. Цей же сусід знайомить героя з Такумі та Аляскою. Що тримає цю чудову компанію друзів разом — не відомо. Як і те, чим вони один від одного відрізняються. Про Такумі і Полковника навіть сказати нічого — вони є у сюжеті як прикраси, які іноді щось роблять, що ніяк не впливає на сюжет. Вони функції, щоб привести Майлза до Аляски.

Герої книги загалом не прописані. Віддайте репліку одного персонажа іншому і, о диво! Нічого не зміниться. Вони однакові за характером, якщо там його взагалі можна знайти. Зупинимось на двох ключових героях – Аляска та Майлз.

Аляска Янг — тип персонажок накшталт Мері Сью. Розумна, гаряча, гарна і неймовірно загадкова. Саме так описує Джон Грін Аляску в анотації. В тексті ми маємо просто в це повірити. 

Подобається вона всім просто так, любить: книжки, курити, пити і свого хлопця (можливо). Її ненависть до патріархату загалом виражається через слова: «О ні, про жінку так не можна». І згадує вона про це далеко не завжди… Відрізняється від Лари лише тим, що у Лари «пругкі цицьки». До речі, якби за кожен раз, коли автор пише про груди Лари нам давали долар, ми б розбагатіли.

У загадковість Аляски ми повинні повірити, бо так про неї кажуть інші персонажі, а сам Джон Грін не зацікавлений у створенні ситуацій, щоб розкрити хоча б один образ достойно. Репліки Аляски, які напевне мають підтвердити її загадковість, виглядають як бозна-що… хоча, що це я, ось вам цитата. Я не Джон Грін, тож можу показати момент, а не просто сказати: «повірте що це так». «Аляска докурила цигарку і кинула недопалок у річку. 

— Чого ти так швидко куриш? — запитав я. 

Вона подивилася на мене й широко всміхнулася, і на її вузькому личку така широка усмішка могла б видатися дурнуватою, якби не ця бездоганна зелень в очах. Аляска усміхнулася радісно, як ото дитина різдвяного ранку, і відказала: 

— Ти куриш для задоволення. А я — щоб померти.»Як же пафосно і дешево. Це через цю персонажку я маю ридати, бо вона померла? А ми взагалі знаємо її, щоб страждати через її смерть?

Майлз — картонна зірка твору. Депресивний (або ні, зачекайте, дайте автору визначитися), персонаж, що певно, не відчуває емоцій зовсім. Від його імені йде розповідь про цілих 9 місяців життя і ми нічого про нього не знаємо, окрім хобі. Він то не дуже радіє сентиментальності батьків, то майже плаче що вони на день подяки їдуть у якийсь замок без нього, після того як сам повідомив, що додому не приїде. Які стосунки з батьками? Не знаємо. Чому він такий депресивний теж. Єдине що ми знаємо — він одержимий Аляскою. Нам обіцяли кохання, а на ділі тут похіть. Повертаючись до нещасної Лари, він буквально почав з нею зустрічатися, а після смерті Аляски ігнорував цілий місяць! Коли Такумі попросив підійти до неї і сказати вже бодай щось, наш герой видає:

« — Вона б могла сама заговорити до мене, — сказав я до Такумі.»

Тобто, він починає стосунки з дівчиною, просто пропадає і потім такий: «Гей, ну вона сама могла до мене заговорити». Браво, Джон Грін! Це ж ідеальний персонаж для співчуття і розкриття філософських думок.

Перейдемо до сприйняття дівчат Майлзом. Його найулюбленіша Аляска сподобалась йому, бо вона просто гаряча. Підтвердженням цього є не тільки постійні думки яке в неї круте тіло, а й те, що після її смерті всі останні 136 днів ми вислуховали що вона обіцяла йому продовження після поцілунку, за годину до смерті. 

«А вночі мене мов паралізувало від страху, відібрало мову. Чого я так боявся? Все вже сталося. Вона померла. Була тепла й ніжна, її язик був у мене в роті, вона сміялася, вчила мене, хотіла, щоб у мене виходило краще, обіцяла: далі буде. А тепер... »

«А ще не давало спокою, чи збиралася вона дотриматися обіцянки: далі буде...»

« — Мені вона обіцяла, що «далі буде», а йому що вони ще поговорять, — зазначив я.»

Він не те що ніколи не кохав, він навіть не знав її майже. Майлз просто хотів її. 

Також, можемо помітити непослідовність думки Джона Гріна. Він наче хоче сказати словами Аляски, що жінка - особистість, але руйнує це образом Лари, яку виставляє дурнушкою з великими грудьми. Руйнує Майлзом, який замість любові відчуває до Аляски лише сексуальний потяг. Автор не постарався і не виділив часу, щоб показати нам його зацікавленість її душею. Навіть сама Аляска це підтверджує:

« — Ти ж розумієш, у кого закохався, Пампушечку? У дівчину, яка тебе смішить, дивиться з тобою порно і п’є вино. А не в божевільне, люте стерво.»

Що ж там з філософією? У кінці Майлз здає курсову роботу з релігії, через яку автор намагається нам донести сенс лабіринту життя, що згадується 3-4 рази за книжку і доданий тільки для того, щоб додати історії загадковості від Аляски. Можливо, автор хотів додати філософічного сенсу, але, звертаючись до тексту, скажу — він провалився.

Джон Грін взявся за підлітковий роман, який мав захопити цільову аудиторію, змусити замислитися, розкрити хвилюючі теми сім’ї, друзів, любові та пошуків. Проте, щоб зробити це потрібно: розкривати персонажів та використовувати той час, що ти виділив на історію. Книга мала б стільки барв, якби автор не пропускав по декілька днів оповідання, а показував нам персонажів у різних ситуаціях і знайомив би з ними по справжньому. Він не був зацікавлений у цьому. Такі промахи не можна виправдати статусом першого роману. Перший, не означає найгірший.