Емоції не в такт

Моя душа кричала ржавим болем, 

Вуста мої просили «зупинись…», 

Я так хотіла «Кава. Ранок. Поряд.» 

Але емоції не в такт жили в мені.

Я так просила «поважай хоч трохи!» -

Ламала себе, била по хребту і шиї. 

Та воля невгамовно говорила -

«Так не повинно бути! Любов-не біль!» 

Вважала, витримаємо все на світі,

Ще трохи, й зміниться життя у нас, 

Душа носила рожеві окуляри 

Й шептала «потерпи,розмов іще не час».

Коли ж моє нутро розсипалося зовсім, 

І я, шукаючи підтримки, хоча б десь, 

Побачила, що я завжди сама з собою. 

Поруч - тінь кохання, а не тебе.