Віталій Рож 23 Жовтень

Фенікс

Вірш / Психологія і відносини
До дідька безсмертя,
Коли можна вмирати, жагуче як ми,
Із зупинкою правого передсердя,
Видихаючи останній вуглекислий газ,
Впираючи погляд у кришку труни.

Останній екстаз
Від неіснуючого заходу сонця наших обійм
І незакінчених фраз..
Як наслідок довгих відносин
І щоденного дарування цілунків тобі

Хочеться..

Останнім зусиллям пестити твої коси,
Тримати твою охолоджену красу,
Осередка якої у пам*яті ношу вдосталь,
Все відкриваючи тобі хід своїх думок,
Що в них так багато бажання несу.

Я б кохав тебе до кісток,
До останнього нерва, чи передостанньої вени,
То ж навіщо життя, нівелююче "холодок"
І взагалі, навіщо бліда тінь щастя,
Коли можна отак помирати щоденно?!
18px
Шрифт
Вигляд
Прокручування
A- A+ 18px
Roboto Slab
Open Sans
Noto Serif
PT Sans
1.6
0px
Повільно
A