(г)антон

— Ти завтра о котрій приїдеш? — худорлявий, світлоокий юнак сидів, закинувши ногу на ногу й спираючись руками позаду себе на землю. Ліниве вересневе сонце стрибало промінцями йому по обличчю, змушуючи мружити очі, а в кутику рота смикалось зжовкле стебельце трави.

— До Києва? Під вечір, сьома-восьма, хз, — Аліна за звичкою прибрала каштанове пасмо волосся з обличчя.

Хлопець і дівчина сиділи прямо на траві, на узбіччі сільської дороги.

— То ти сьогодні ще вийдеш в барі посидіти?

— Не знаю, мені нєхєр там ловити. Не цікаво з тутешніми, різні зовсім світогляди. Ти ж знаєш, що я тут з тобою спілкуюсь лише, — помовчавши, додала — і з Костиком.

— Диви як ми співаємо по-столичному, ага, зажралась, — жартівливо штовхнув її ліктем юнак і посміхнувся. Його посмішка з нерівними іклами нагадувала хижий вищир, але дівчина знала: Антон — норм. Вже декілька років вони винаймали разом квартиру в Києві, як сусіди. Іноді напивались і дико трахались, іноді тижнями не перетиналися, іноді їздили разом додому в маленьке село на кордоні Житомирської та Вінницької областей. Аліна не могла назвати Антона ні коханцем, ні другом. Її почуття до нього були чимось середнім між почуттями до тумбочки та любов’ю до пива — приємно, зручно і допомагає розслабитись. Власне, дівчина так ставилась майже до всього оточення.

— Тоха, не їби, — скривилась у відповідь. Відпустка добігала кінця і завтра вже вона мала трястися запльованим бла-бла-каром до столиці. А далі — душна тиснява громадського транспорту, робота в поганенькій редакції, сраний моніторинг новин цієї скаліченої країни, зловживання алкоголем чи легкими наркотиками та безпросвітна пустка, яка чергувалась з дрібними побутовими справами.

— Що в тебе з ним ? — кивнув на горизонт Антон. В їх бік, згорбившись на старій “Україні”, завзято крутив педалі Костик.

Дівчина тепло всміхнулась:

— Він мені подобається… — чи не вперше в житті вона відчувала до когось такі сильні почуття. Пів життя Аліна думала, що вона чи то асексуальна, чи то неспроможна бодай щось тепле відчути до людини, аж поки доля не зіштовхнула її з цим русявим, непримітним хлопчиком-музикантом. Ця відпустка перевернула все з ніг на голову. І ні різниця у віці - (так, Аліна була старша на 4 роки), ні її звична байдужість до навколишнього світу, ні сором’язливість хлопця не могли затлумити потяг одне до одного і теплі, справжні почуття.

— Надовго? — Антон скептично кинув погляд на сусідку.

— Думаю, що назавжди, — Аліна закохано і трохи дурнувато всміхнулась, спостерігаючи як спітнілий і захеканий Костик незграбно намагається прилаштувати до дерева старий велосипед.

— Ти думаєш, що цей піздюк спроможний тебе трахати, як я? — неочікувана фраза вдарила під дих. В Аліни миттєво похололо в животі й вона перелякано зиркнула на сусіда:

— Заткнися! Він не має знати!

— Здоров, що ви? — Костик посміхався, закохано дивлячись на Аліну, мила ямочка прикрашала його ліву щоку, додаючи й без того молодому обличчю ще більше дитячої наївності.

— Дивися, щоб він тебе не розчарував, — буркнув Антон.

— Ась? — перепитав Костянтин, падаючи на траву поряд і прилаштовуючи голову на коліна дівчині.

— Та порядок, ти що ?— перевела тему розмови дівчина і ніжно погладила щоку коханому. Костя задоволено примружився, а вона гнівно зиркнула ще раз на Антона. Той сидів, прищурившись як кіт на полюванні, і шкірився, оголюючи нерівні ікла. Неприємне передчуття залізло змією Аліні десь між ребер і вона, щоб трішки заспокоїтись, чоломкнула Костю в чоло.

***

— Доброго ранку, — заспано всміхнулась в дисплей старенького айфону Аліна, — ти чого так рано прокинувся?

— Кицю-кицю, я таке тобі розкажу зараз! — з дисплею на неї посміхалось обличчя Костика, якого аж розпирало від радощів.

— То-то ж я думаю — якого біса ти до мене по відеозв´язку бриньчиш о 9-ій ранку у вихідний... — дівчина з напускним невдоволенням піджала губи. Вона була рада бачити хлопця, завжди була рада. Дивно, закохатися вперше у 25-ть. Аліна дійсно любила цього веснянкуватого, сором´язливого хлопчака. Любила з ним говорити, любила його торкатися, любила виходити на відеозв´язок, любила, коли він бриньчав їй на гітарі по зуму і коли співав теж любила. Костик вчився на 5 курсі КНУ, але через карантин сидів у рідному селі на дистанційці. Раз на місяць він приїжджав до неї й вони багато гуляли містом. Аліна любила Київ і коли дві найбільші пристрасті її життя поєднувались — нечулася від щастя.

Єдине, що напрягало — Антон. З того часу, як вона почала зустрічатися з Костиком, її сусіда як підмінили. Він став різким та грубим, часто робив якісь побутові дрібниці назло, ледь не щовечора тягав дівок додому. Не те щоб раніше він того не робив, просто це стало відбуватися надто часто і надто голосно. Якось Аліна намагалась із ним про це поговорити, проте окрім “не сунь носа в моє життя” нічого толкового не почула, а тому власне й обмежила їхнє спілкування до мінімуму.

— Вибач… — трохи знітився Костя.

— Що в тебе там? — тепло посміхнулась дівчина.

— До мене тут набрали та запросили … — хлопець витримав коротеньку паузу і заверещав — грати в гурті! Уяви? Уяви!

— Нічого дивного, такий талант не міг залишитися непоміченим, — лагідно посміхнулась дівчина. — Що за гурт?

— Я тобі потім скину, але вони крууутіііі, — очі хлопця сяяли від щастя, — а ще ж тойво…Хотів запитати ще — що ми на Новий Рік?

— Ну, так як і домовлялися — в мене будемо, — прицмокнула язиком Аліна, — єдине, що я 31 працюю, тобі доведеться мені допомогти з поляною. Антон казав, що друзі його прийдуть. Бабів якихось притягне, бля-буду.

— Ви не помирилися?

— Ми не сварилися, просто трохи стосунки натягнуті, — поморщила носа вона, — мені то погоди не робить. Головне, аби без конфліктів в новорічну ніч.

— Ну, я думаю — все буде ок. Головне, що ми будемо разом, — Костик підбадьорливо всміхнувся.

— Дякую, що ти в мене є.

— Тобі дякую, люба.

***

   Коли годинникова стрілка зупинилась рівно за пів години до півночі, Аліна зайшла з балкона і похмуро глянула на новорічну гулянку у своїй квартирі. Банка, яку вона натягнула, не пішла і тепер, замість того, щоб розслабитись і відпочивати, дівчина ще стала ще більш роздратованою. Клятий корпоратив в її редакції затягнувся, тому довелося вислуховувати масні компліменти-залицяння від колег, відправляти додому п‘яних коліжанок та отримати небажану купу нових обов‘язків із формальним підвищенням в новому, 2021-му році. Ще й цей сраний дощ, який їй зіпсував і зачіску, і нові черевики. Останню годину дівчина щосили намагалась не визвіритись ні на кого з присутніх у квартирі. Костик був як завжди — чуйний та ласкавий, Антон (як не дивно), також був напрочуд спокійним і, навіть, декілька разів кинув пару-трійку підбадьорливих реплік. Очевидно, відчував, що Аліна страшенно заїбалась. Він її знав дуже добре, як-не-як вони прожили разом декілька років.

Вечірка сягала апогею, хоч ще й не було 12-ої : якісь дві курви в бюстгальтерах і новорічних шапочках, очевидно, під дією єшки, гладили та цілували одна одну в кріслі під ялинкою, якісь хлопці сиділи на дивані на кортанах і голосно сперечались на тему зовнішньої політики діючого президента, порівнюючи його з попереднім, самотня блондинка сиділа і сумно гортала стрічку інстаграму, поряд не менш сумний хлопчина в червоних підтяжках зосереджено креслив на телефоні доріжку з білого порошку. Аліна налила собі того самого Джека Деніелса в стакан, в якому плавав лимон і ривком перехилила в рота. Рідина приємно розігріла нутрощі. Поганий настрій відступав, тому дівчина налила ще віскі, розбавила пепсі й, вирішивши підправити макіяж, направилась до ванної кімнати. Відкривши двері — завмерла від несподіванки. Спочатку дівчина не зрозуміла, що відбувається, бо земля під ногами хитнулась і вона відчула, як ніби в грудях щось відірвалось і каменем шубовснуло у шлунок. Дівчина мовчки вступилася в те, як напівоголений Костик стояв, опершись спиною на стіну і закритими очима безтямно цілував … Антона. Від цього видовища в Аліни сперло дихання і було відчуття, ніби сталева рука стиснула горло, перекриваючи повітря.

— Якого хуя? — тільки й видихнула вона.

Хлопці здригнулись від несподіванки. На обличчі Костика за секунду відбилася палітра емоцій від сорому до жаху, Антон же твердо поглянув Аліні в очі й, паскудно всміхнувшись, вийшов з ванної, залишивши Костю судомно застібати штани та щось винувато муркати під носа.

Голова дівчини була пустою. Вона на автопілоті вийшла з квартири, боляче дряпнувшись ліктем об дверний замок. Очі застеляла мутна пелена, а ноги просто кудись несли. Зупинилась лише на сходовій клітці, біля широкого напіввідкритого вікна. Закурила. Від розгубленості, тремтячі руки боляче обпекли пальця, змусивши прокліпатись і зронити на сукню єдину, проте здоровенну, краплю з правого ока. На годиннику за п`ятнадцять північ. Було боляче, було соромно, було страшно і було … незрозуміло. Проте голова залишалась зовсім порожньою.

— А я тебе попереджував... — почула вона збоку голос Антона, мутними очима нащупала його в напівтемряві.

— Ти…

Хлопець мовчки взяв у неї з рук ребристу склянку з пепсі, щедро розбадяженим віскі, яку вона досі судомно стискала в долоні, і одним махом випив. Невідомо звідки в його руках виникла та сама пляшка Деніелса зі святкового столу і він так само мовчки налив чистого алкоголю Аліні... Дівчина затяглась цигаркою і залила в горло все, що було налито.

— Я тобі казав, що він тебе розчарує, а ти мене не послухала, — мстиво виплюнув хлопець.

Віскарь гарячою лавою зігрів грудну клітку.

— Ти спеціально це зробив ? — холодно запитала дівчина.

— Нічого в цьому світі не випадково, — Аліна майже фізично відчула Антонову посмішку-вищир.

— Який же ти гандон… — тихо мовила вона і відчула, як дихання хлопця торкнулось її вуха :

— А ти — дура.

Антон розвернувся і пішов.

Дівчина не знала скільки вона стоїть біля цього вікна. З квартир лунав такий новорічний та святковий Сінатра і веселі викрики людей, що проводжали 2020-ий.

— Аліно, люба, — почула вона за спиною Костикове, — Аліно!

Дівчина розвернулась назустріч коханому. Він зіскочив зі сходів і побитим щеням намагався зазирнути їй в очі :

— Я… Я… Вибач мені, якщо зможеш… Я такий урод! — погляд метушливо кидався з боку в бік. Аліна мовчала.

— Я не знаю, як так сталося… Я ж не гей! Я ж не... — нана очах хлопчака виступили сльози.

Дівчина мовчки обняла його.

— Аліно, рідна, я ж тебе так люблю… Я не знаю, що це було! Розумієш?? Розумієш?!

— Розумію... — тихо видавила з себе.

Всередині все гуло від пустки. Костик притискав її до себе, вибачався, шепотів ласкаві слова, за запльованим вікном під´їзду вибухали салюти, з квартир було чути як відкорковувалось шампанське і верещали щасливі люди, які нарешті пережили клятий 2020-ий. Аліна втупилася пустим поглядом в брудну стіну і розуміла, що більше нічого не відчуває.

— Ти мене вибачиш? — зазирнув в обличчя їй Костя з надією.

Дівчина подивилась в його такі рідні й червоні від речовин та сліз очі :

— Ні.