Гелловінський Портрет: Вівісекційний Денді

Він не увійшов — він з’явився у дверному отворі, перетворивши звичайний прохід на рамку барокового, небезпечного портрета. Його постать була урочистою і тривожною, сповненою того не практичного драматизму, який є вищою суттю Гелловіну.

На ньому був довгий, приталений сюртук із матового, чорного оксамиту, що, здавалося, поглинав увесь світловий шум навколо. Але під цією елегантною оболонкою ховалася кривава, ідеальна таємниця. Права сторона сюртука була акуратно, хірургічно розрізана і підігнута, оголюючи анатомічний виворіт: білою фарбою були виведені схематично ідеальні, графічні ребра, а нижче, наче пульсуюча мішень, світилося яскраво-червоне, об’ємне серце. Це був образ відкритої, але контрольованої вівісекції, що поєднував структуру та порушення в єдине, болюче ціле.

Його обличчя було живою, графічною ілюзією. Навколо очей чорним, вугільним олівцем були виведені чіткі, різкі контури, що створювали ефект глибоко провалених порожнеч і надавало йому вигляду втомленого, але незламного аристократа. Права частина обличчя була блідо-кремовою, майже фарфоровою, як холодна статуя. Ліва ж була графічно-розколота: вертикальна лінія сирої червоної фарби спускалася від скроні до вилиці, наче обличчя було склеєне з двох різних, несумісних епох.

Навіть його спокій був театральним. Він тримав у руці срібний ефес тростини, яким не користувався для підтримки, а лише для того, щоб час від часу легко, але дзвінко постукувати ним по підлозі. Цей гострий, ритмічний звук підкреслював його відчужену, самодостатню елегантність. Він був ідеальною грою в небезпеку — надто структурований, щоб бути справжнім привидом, і абсолютно оголений у своїй художньо оформленій сутності.