Героїчні будні
Проза / СуспільствоСиджу, значить, вранці, п’ю каву з осадом — як життя. Дзвонить диспетчер:
— Там кацапи знову єбнули по підстанції.
— Ну, думаю, прекрасно. День такий, що хоч вішайся — але нема гачка.
Беру ключі, лізу в будку, а там — трансформатор, як після оргії з танком.
Кабелі — в комі.
Щиток — в депресії.
А я — в героїзмі.
Сусідка кричить з балкона:
— Коли буде світло?!
А я їй:
— Коли кацапи здохнуть. І не раніше.
Пірнаю в нутро цивілізації — навколо вода, гарь і запах перемоги.
Бо я — не просто робітник.
Я — шаман електрики.
Я — той, хто повертає людям Netflix, фен і віру в завтра.
Я — світло в темряві, бляха-муха.
І поки орки грають у «знищити все», Я граю у «зробити з нічого — 230 вольт».
Без магії.
Без надії.
Але з викруткою та матюком.
