Гламурна каторга однієї гілки

Ця гілка виглядає так, наче зібралася на Віденський бал, але по дорозі впала у відро з рідким азотом. Вона завмерла з таким трагічним пафосом, ніби тримає на собі небо, хоча насправді просто вляпалася в атмосферний фронт, як п’яний в історію.

Природа тут — як навіжений прораб, що робить євроремонт у старому хліві. Мороз обліпив цю бідну арматуру кришталевим сайдингом такої складності, що Гауді, побачивши це, пішов би працювати в ЖЕК.

Це справжнє скляне гетто, що розростається з нахабством вірусу. Текстура льоду — суха й зарозуміла, як вахтерка в міністерстві культури. Вона кричить: «Я — досконалість!». А ялинка під цим тягарем почувається як жінка в діамантовому кольє вагою в пуд: красиво, аж очі випікає, але шия вже хрустить.

Це пам`ятник марнославству води. Гілка удає кришталеву люстру в розбитому, засцяному котами під`їзді всесвіту. Але ми ж знаємо правду: вся ця велич існує до першого «плюса». Це просто вода, яка вдало застигла перед тим, як стати брудною калюжею під твоїми черевиками.

Глянцева обгортка для порожнечі. Але, чорт забирай, яка ж вона фотогенічна.