Годинник, під який засинало покоління

Я вже давно збилась з рахунку і навіть тричі починала заново рахувати цокання стрілки годинника, але сон все не приходив. Я точно знала, що це цокає та стрілка, яка велика, а маленька показує час — так сказала сестра, коли вчила мене розумітись на годиннику. Я так і не запамʼятала нічого, бо трохи плутаюсь у цифрах. А ще… ну, по секрету, я плутаю право і ліво.

Мене це трохи лякає, бо всі кажуть: «Ти вже доросла і через два тижні ідеш до школи». Інші дорослі питають, чи хочу я до школи.

Мені навіть купили великий тренувальний зошит. З цифрами, прописами та складами слів. Але поки ніхто не дивиться, можна розмалювати оту білочку, яка сидить на цифрі 4. А всередині ще 2 сторінки з наклейками. Я зробила висновок, що загалом зошит непоганий.

Та я ще не вирішила, чи хочу в школу, хоч сестра зі мною щодня вчить віршики для шкільної лінійки. У мене їх аж два. Мабуть, це тому, що в мене гарна памʼять. А знаннями, особливо з математики, я «здивую» пізніше.

Але ж я обводила цифри, і щось додавала, і навіть рівно в клітинку вписала відповідь.

Школа, велосипед, кавун, ще два тижні літа, цокання годинника, вірші…

Мабуть, я заснула на дванадцятому цок.