Хроніки випалених мізків: Чому ви більше ніде не знайдете нормальних історій

Ну що, мої маленькі допитливі читачі, вмощуйтеся зручніше, беріть олівці й готуйтеся конспектувати. Зараз буде сира, неочищена правда без жодних рожевих шмарклів, від яких уже нудить весь сучасний інтернет.

Поки інстаграмні недописьменники вигадують вологі фантазії про гарячих баскетболістів, я читаю роман «Ляльководи» Роберта Гайнлайна. І знаєте, там є геніальна цитата, яка ідеально описує мій підхід:

«Мені притаманний стиль, так само характерний для моєї роботи, як і лінія кузова автомобіля «Форд» моделі Т. Цей стиль покликаний створювати відчуття спонтанності й невимушеності, але водночас він є так само продуманим і навмисним, як і охкання повії в ліжку. Оце і увесь мій арсенал — отак я заробляю на життя. Тепер ти розумієш, чому мені не подобається, коли хтось мій стиль перекривлює і псує?» 

Від себе додам: мені бляха дуууже не подобається, коли якесь «рожеве болото» краде мої твори — «Індіанець Джо» та «Пригоди детектива Вульфа та його помічника Ганса» — і тихцем продає їх за спиною по 69 гривень,  а мій соціальний маніфест «Шоу виродків» поспіхом видаляє.  

Вони підчищали хвости 16.06 — акурат за день до того, як банк мав заблокувати мій рахунок. Мені знову дзвонили з банку, але я не взяв слухавку. Навіщо? Я й так знаю: поки місцеві клерки покривали це піратське кубло, ними та їхніми транзакціями, схоже, нарешті серйозно зайнялися міжнародні платіжні системи. Комплаєнс — штука холодна, як і моя проза.

А тепер повернемося до головного. Чому ви більше ніде не знайдете таких історій, як у мене? Тому що мій письменницький світогляд формували не любовні романи, а залізобетонний інтелектуальний арсенал. Погляньте на мою книжкову полицю, і ви зрозумієте, звідки у мого стилю такі суворий характер.

Анатомія мого стилю: З чого зліплені справжні тексти

- Профайлінг замість мелодрами: 

Коли я пишу про людську ницість чи злочини, я опираюся на праці Джона Дугласа («Убийца сидит напротив», «Охотники за умами») та Пітера Вронскі. Поки інші автори ліплять із маніяків «загадкових романтичних аб`юзерів», я знаю їхню справжню, потворну і жалюгідну анатомію. Холлі Бін та її «Убийца с Грин ривер» навчили мене бачити деталі, які інші пропускають. Додайте сюди В. Шапаря («Язык тела и эмоций») — і ви отримаєте персонажів, які не брешуть у кадрі, бо їхня міміка та рухи прораховані мною до міліметра.  

- Загартування та військова точність: 

Мій цинізм та повага до сили духу виросли на книгах П. Вершигори («Люди с чистой совестью», «Рейд на Сан и Вислу») та Б. Полевого («Повесть о настоящем человеке»). Це література про людей із залізним хребтом, які діють у повному оточенні. А «Энциклопедия спецназа»; М. Козырев, В. Козырев («Специальное оружие Второй Мировой») та «Коммандос» Д. Міллера дали мені розуміння тактики. Коли в моїх сюжетах починається дія — це не хаотична бійка з голлівудських фільмів, це вивірена військова операція.  

- Архітектура сюжетних лабіринтів: 

Усі мої детективні лінії — це привіт Агаті Крісті («Убийство Роджера Экройда», «Десять негритят»), Конан Дойлу та Рексу Стауту. Крісті навчила мене брутально ламати шаблони у фіналах, а Артур Гейлі («Аеропорт», «Детектив») — до кісток вивчати внутрішню кухню системи, перш ніж виносити її на суд читача.  

- Нещадна сатира проти суспільної тупості: 

Якщо вам здається, що я занадто жорстко висміюю інстаграмний дурдом, то подякуйте Ярославу Гашеку («Пригоди бравого вояки Швейка»), Франсуа Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель») та Марку Твену. Вони навчили мене головному: найкраща зброя проти ідіотизму системи та людської глупості — це здоровий, гострий, як бритва, цинізм та гротеск.  

- Приземленість та реалізм: 

Я не пишу про абстрактні страждання. Довідники лікарських рослин Рабіновича чи майстра-рыболова Галича вчать цінувати конкретні фактори та реальний світ. А Максим Горький та Борис Можаєв («Тонкомер») — показують життя без прикрас, таке, яке воно є на самому дні, де немає місця для рожевих соплів.  

Що в залишку?

Тому, коли ви відкриваєте чергову трендову книжку, ви бачите там картонні емоції, скопійовані під копірку з американських серіалів для підлітків. 

Коли ви відкриваєте тексти G_Raw_Truth — ви отримуєте хірургічний розбір реальності, заправлений військовою тактикою, кримінальним профайлінгом ФБР та нещадною класичною сатирою. Цей стиль продуманий, навмисний і б`є точно в ціль.

Саме тому мої твори крадуть і намагаються продавати з-під поли — бо створити щось подібне у своєму рожевому болоті вони просто не здатні. Але нічого, міжнародний аудит уже близько. Читайте справжнє. Далі буде. 💀🔥