Колекціонер

Мені зовсім не щастило з жінками — аж до певного моменту. Саме до того моменту я носив на своїх плечах піджак у клітинку. Якщо ви колись бачили людину, що самотньо йде вулицею в червоно-клітчастому піджаку — то, знайте, то був я. Я підходив до газетного кіоску, купував свіжу газету й неквапом ішов додому, заглиблений у свої думки. Не знаю, навіщо я це робив, але останнім часом це стало своєрідним ритуалом — я ніколи не приходив додому з порожніми руками. Так я почав колекціонувати газети. Завжди залишався в курсі подій, а від телевізора давно відмовився. Мабуть, мені було самотньо, але я багато читав, тож мій розум був постійно зайнятий інформацією.

Самотність стала моєю вічною супутницею, і ми з нею чудово ладнали. Здавалося, ніщо не могло змінити мій уклад життя. Поки в ньому не з’явилася Вона. Жінка. Але не просто жінка — жінка з газетного кіоску.

Гадаю, не важко здогадатися, як ми познайомилися. Щодня я підходив до згаданого кіоску, простягав гроші й замовляв газету про світ незвіданого, незрозумілого й надприродного. Перше, що мене приголомшило — це колір її рудого волосся. Окрім волосся й овалу обличчя, я майже нічого більше не бачив.

Усі наші розмови зводилися до простої формули: «Доброго дня» — «Мені ось цю» — «Дякую». Але вона міцно увійшла в моє життя. Часом мені здається, що я вже йду туди не стільки за газетою, скільки за цим рудим образом. Після покупки настрій завжди ставав кращим.

А на життя я заробляв колекціонуванням — до недавнього часу. Якщо можна так сказати — я професійний колекціонер. Збираю все: від монет, марок до вітальних листівок. Ви, мабуть, не повірите, але за одну листівку 1954 року я свого часу виручив тисячу доларів. Для мене мої колекції — це не просто хобі, а справжній хліб. І роблю я це не з надміру грошей, а скоріше — через їхню відсутність. Отже, мій капітал суворо впорядкований, вибудуваний у систему й виражений зібраними речами.

Першу свою колекцію я зібрав ще в далекому дитинстві. Це були жуки. Звичайні засушені жуки. Вони так сподобались одному ентомологу, що я з великим задоволенням і прибутком продав йому цю колекцію. Потім були метелики, які особливим успіхом не користувалися, допоки я не почав подорожувати світом і збирати яскраві та рідкісні екземпляри. Приблизно в той же час я почав збирати монети. Мені щастить у таких речах. Коли мені дають решту, я насамперед дивлюся на рік випуску монети. І в десяти випадках із ста мені трапляється така, яку можна вигідно продати — у сотні разів дорожче за номінал. Моя унікальна, і я б сказав, дивовижно рідкісна професія змушує мене багато купувати, ще й у різних країнах. Тож я постійний відвідувач візових відділів. Де я тільки не бував. Європа, Африка, Азія, Латинська Америка — якщо говорити про континенти. Про держави я вже й не згадую. Я — вічний турист. Але це по роботі. На одному місці багато не назбираєш.

Іноді я працюю на замовлення. Я — Майк, професійний колекціонер. І моя візитівка обов’язково має бути у вас.

Тепер у мене пристойна сума грошей, і я міг би кинути цю справу, але вона серйозно затягує. Був період, коли я збирав коробки з-під сірників — такі речі не мають попиту, швидше за все, я робив це для себе. Але й на це знайшовся покупець. Основна стаття мого доходу — це монети: на них завжди можна трохи розбагатіти. Та, от збираючи різні речі все життя, я прогавив найголовніше — я зовсім розучився знайомитися з людьми. Не простягну ж я свою візитівку у віконце тій жінці. Та й чи потрібно їй щось колекціонувати? Її, скоріш за все, турбують газети, і, ймовірно, вона дбає про те, щоб зранку їх було якнайбільше, а під вечір — якнайменше.

Все життя працюючи з речами, я розучився ладити з людьми. І тепер її руде волосся не виходить у мене з голови. Малоймовірно, що це кохання. Але так хочеться провести з нею хоч кілька зустрічей, хоча б дізнатися її ім’я. Це, мабуть, через самотність. Або ж просто колір волосся запав у мою уяву. Але що найдивніше — вже другий місяць я ходжу до цього кіоску, а колір усе той самий.