Коли думки приходять в гості

Думки приходять, коли хочуть. І часто важко їх зібрати у один жмут, обміркувати, викинути з голови чи продовжувати далі розвивати.
Для того, щоб думки завітали в гості у твою голову, потрібно прочитати хорошу книгу. Коли ми читаємо чиюсь вигадану чи основану на реальних подіях історію, ми захоплюємося нею, переносимося у інший, вигаданий світ та міркуємо: «А чому так, чому вона загинула чи покохала іншого?». Щоб зібрати думки у одне русло, потрібне емоційне потрясіння. Так буває після того, як розірвеш стосунки з хлопцем, посваришся із найкращою подругою чи, як у моєму випадку, прочитаєш книгу. Наслідки емоційних потрясінь бувають різними. Наприклад, читаючи книгу Любка Дереша «Намір», у мене виникла відраза до сексуальної близькості та взагалі до хлопців в цілому. Лягаєш спати, а тут думка: «Ну він і падлюка.. Я би на її місці...» І пішло-поїхало. Не можеш заснути до 2-3-ї ночі. Все думаєш, який той світ несправедливий. Той, що у книзі.
Мабуть найбільш емоційною для мене виявилась книга Ірен Роздобудько, моєї улюбленої сучасної письменниці, «Все, що я хотіла сьогодні..». Неможливо передати зміст книжок Ірен. Це мабуть одна з особливостей її творчості. Сюжетні лінії так переплітаються, ховаються, події так стрімко закінчуються та починаються, що після першого прочитання не розумієш взагалі де ти і що ти. Мене одного разу запитали, чому я не можу читати інших книг сучасних авторів, окрім Ірен. Не знаю. Мені чомусь від її книг завжди віяло теплим молоком та криком чайок. Тягнуло до, здавалось би, таких простих, і водночас незвичайних історій.
А, так ось, щодо книги «Все, що я хотіла сьогодні..». Письменниця оповідає нам, можливо, невигадану історію, про те, як молода, успішна та зразкова жінка, побачивши у своїй медичній картці страшний діагноз «Рак», вирішила кардинально змінити своє життя, їй набридла вся ця герметичність у одному колі спілкування, постійні маски щасливого сім*янина, пластикові вирази обличчя. Обмежуючи себе завжди і у всьому, головна героїня вирішила, що хоча би перед смертю вона зробить те, що завжди вона собі сама чи хтось їй забороняв. Навіть посидіти перший раз під дешевим зонтиком з написом «Оболонь» на вулиці із пластиковим стаканчиком з кавою для героїні було безмежним задоволенням. Далі вона змінила одяг, стиль, випадково зустріла своє перше кохання.. І все закрутилося. Три долі одразу пов*язалось. Чоловіка, головної героїні та колишнього
однокласника. Як то кажуть, любовний трикутник. Суть історії в тому, щоб показати, як переплутана довідка може змінити життя, закрутити його у вирі подій.
Ірен ніколи не закінчує свої історії. Вона немов би обриває її, аби читач міг запросити до себе в гості думки, як оце я. Мабуть сучасне покоління не любить класичні книги тому, що в них занадто все ідеальне. Прочитавши перший же рядок, де «вона побачила його, і зрозуміла, це все, що їй потрібно...», ми вже знаємо, що у кінці розповіді вони або одружаться, народять купу діточок, або ж один з головних героїв помре, а інший з горя кинеться з вікна. І все. Читати та пірнати у вир подій не так вже і цікаво. Люблю несподіванки. Коли життя - річка, яка тече не рівно та плавно, а звивисто, немов би змій, який плазує до своєї жертви. Думки втікають так несподівано, як і з*являються. І важливо їх втримати хоча б на маленький відрізок часу. А що далі? А далі буде, що буде...