Коли тебе немає поряд

У день коли світи зійшлися наші,

Я пам’ятаю, як ти дивилася на мене.

В твоїх очах я бачив ту тебе,

Хто по житті пройшов чималий шлях,

І бачив, як палали королівства

Та змінювались покоління імператорів людських…

Уперше ми побилися у вечір зустрічі тієї.

Я досі пам’ятаю, як лицар той до тебе загравав.

Котрому, наший приятель дворфійський,

Полишив пару подарунків – пристрасних укусів.

І як сміялись ми тоді, в моменті, що аж забули,

Навіщо ми тоді зібралися, й яке завдання мали?

Я досі пам’ятаю посмішку твою в той день.

Сміялась щиро ти тоді, і після,

Як разом жити почали.

Твоє бліде обличчя, та погляд, повний розуміння,

Вабили мене ельфійською красою, котру мала ти.

І в моментах, коли соромно було тобі,

Лиш вуха твої гострі червоніли.

Через що, ти злилася на мене, а я тримав тебе в обіймах.

А притискав до себе, ти тихо слухала биття

Серця, котре і досі має відчуття любові.

І ось, коли сиджу я тут перед тобою,

Рахую я роки, коли в останнє бачилися ми.

А в голові: а чи людина дійсно я?