Коли Завіса Стоншується: Ніч Самайну. Розділ 13

Розділ 13. Мідний Поріг та Повернення

Ейлін вийшла зі світу Фейрі. Це був не крок, а падіння крізь щось холодне і в’язке, що пахло мокрим мохом і загубленим часом. Коріння Мертвого Дерева захлопнулося за нею з тихим, сичачим звуком. Вона стояла на вологій, холодній землі, де колись бачила Мідний Поріг. Він зник, але Ейлін відчувала, як земля під її ногами пульсує від цього місця переходу. Був пізній вечір Самайну, і навколо був Ліс.

Світ був яскравий, гучний і нестерпно живий. Це був її дім, але він здавався їй дивним. Вітер колихав сухе листя, а на невеликій відстані, освітлена м’яким світлом з вікна, стояла Хата Фермера. Це був справжній, смертний час, з його рухом і кінцівкою.

Ейлін підвелася. Її одяг був подертий і покритий інеєм, але три скарби — Спокій, Час і Надія — були з нею. Надія (золоте зерно) тихо лежала у мішечку з тканини і пульсувала теплим, життєдайним світлом. У другій руці вона тримала чорний камінь, подарунок-борг Луаха. Він був холодний і бездонний, як обіцянка.

Вона кинулася до хати. Двері відчинилися, коли Ейлін була на ґанку. На порозі стояла її мати.

— Ейлін! — це був справжній крик, не порожній шепіт ілюзії. — Де ти була? Ми шукали тебе! Ти в порядку?

Ейлін кинулася в обійми матері. Спогади були на місці: тепло цих рук, запах її волосся. Ціна була сплачена іншою валютою.

Батько вибіг на ґанок. Він підхопив Ейлін, і вона відчула, як він тремтить.

— Доню, ти ж пішла лише на мить, — прошепотів він, і в його очах була сльоза. — Що з твоїми руками?

Ейлін подивилася на свої руки. Вони були порізані уламками кришталю (Спокою), а золоте зерно Надії залишило в долоні глибокий рубець у формі спіралі. А в іншій, неушкодженій руці, лежав камінь Луаха.

Ейлін провела залишок ночі біля вогню. Вона розповіла батькам, що заблукала в лісі, але не могла розповісти про Сід, бо це було одне з негласних правил, яке вона засвоїла. Вона подивилася на Час (годинник). Стрілки на ньому рухалися правильно, але залишилося дуже мало часу — як і попереджав Луах.

Вона зрозуміла, що Надія не є безкоштовною. Її доведеться використати. Вранці Ейлін вийшла на поле. Осінні жнива вже минули, але вона обережно розкрила свою долоню з живим зерном. Її Спокій підказував їй: Земля візьме те, що їй належить. Вона обережно посадила золоте зерно в чорну, холодну землю.

Тринадцяте Випробування прийшло одразу, як і обіцяв Луах. Це була спокуса. Вона відчула тихий, але владний голос у голові: Візьми камінь Луаха. Поклади його поруч із зерном. Це зробить Надію нескінченною. Збереже вас усіх від смерті.

Ейлін стиснула вільну руку, у якій лежав чорний камінь. Луах знав, що дає їй останній, найспокусливіший дар, що містить отруту. Чорний камінь був вічністю, а золоте зерно — майбутнім. Вони не могли існувати разом.

Ейлін поклала чорний камінь у свою кишеню. Це було останнє, тринадцяте випробування: Вибір кінцівки замість спокуси вічності. Вона відвернулася і пішла додому, залишивши на полі лише золоте зерно, яке мало дати останній, справжній врожай.