Крізь спогади життів

Ходжу по знайомому місці –

Все рідне, трохи вже чуже.

Бачу на деревах зелене листя:

Знаю, спогад не мине.

Стежини сповнені мистецтвом

Й дещо лезами мечів.

Відчуваю усе серцем –

Спогад пройдених життів.

Піднімаюся по сходах,

Знизу – воїни стальні.

Дихають, немов по нотах:

Розмах – погляди чіткі.

На подвір`ї йде життя,

Воно бурлить, немов ріка.

Та хаосу тут і нема.

Все гармонійно.

Спокій серце загорта.

Дахи гострі.

Душа просить

Залишитися ще тут,

Тож виходжу у ніч тиху.

Місяць в небі - то мій друг.

Дивлюсь на нього...

За ним двоє

Могутніх вчителів живуть.

Один червоний, інший - білий

У танці разом знову йдуть.

І все, як треба.

Все живе.

Та лиш сумую, бо це спогад

В душі навіки застряє.