Кухня. Романтика. Кріотерапія.
Проза / Суспільство— Знову світло вимикають на 6 годин, — каже Марта, розкладаючи картоплю по тарілках. — Я вже думаю, що ми не люди, а шамани. Живемо при вогні, спілкуємось із тінями.
— Та які шамани, — бурчить Степан. — Ми економ-версія середньовіччя. Тільки замість драконів — ракети. Ще й чума на нас зі сходу повзе.
— Ага, і замість лицарів — ППО, — додає Марта. — Але дивись, ми ж їх пережили. Дракони вимерли, а ми ще тут. І цю чуму переживемо.
Степан криво усміхається: — Я вже звик. Коли вимикають світло — «О, романтика». Коли холодно — «О, безкоштовний кріотерапевтичний курс».
Марта сміється: — Ти знаєш, ми як ті цибулини в шухляді. Лежимо, терпимо і проростаємо навіть у темряві.
— І пахнемо відповідно, — додає Степан. — Але головне — живі.
— О! Нічого собі, вона вже прийшла, — каже Марта, заглядаючи у телефон.
— Хто прийшла? Зникла шкарпетка? Чи, може, платіжка за світло? Якщо що, то я за шкарпетку, — жартівливо питає Степан.
Свічка тріпоче. На екрані дата — 1 грудня. Зима. І вона натякає, що «романтики» і «кріотерапії» тепер ставатиме відчутно більше.
