Кулька кольору смарагдових очей
Оповідання / Інше— Агов, старперша, ану, посунься! — картонка коробка здригнулася від вереску так, що аж пил на ній підскочив. — В мене вже весь пластик у боках зацявк.
— Потерпи, — спокійно на те відповіла зелена кулька. — Скоро нас дістануть з горища і ми вдихнемо свіжого новорічного повітря та вільно заколихаємося на ялинкових гілочках, — мрійливо помовчала, а тоді поблажливо продовжила: — Ти надто товчешся. Нашкодиш комусь. Тут в багатьох нетривка оздоба або надто тонке скло. Ми ж різдвяні прикраси, мусимо гідно чекати свого часу!
В картонній в`язниці стало душно. Сніговик лютував. Очі-провалля, що бликали темрявою з-під чорного циліндра, стали ще страшнішими, а ґудзики того ж кольору, здавалося, зараз повідлітають через внутрішню натугу злюки, мов у тітоньки Мардж в третьому фільмі про Гаррі Поттера.
Це чудо з хижою посмішкою гелловінського гарбуза й гілками-руками, скорченими мов кінцівки монстра, захотіла купити дванадцятирічна Оля. Від новорічного, на думку її мами, в нього був лише смугастий в`язаний шарфик, але якщо вже дочці захотілося... Словом, чого тільки не перетерпиш на ялинці заради щастя дитини!
— Ще не вистачало моралізаторства від зачуханого антикваріату. Древнім скляним опудалам вже час змиритися, що їхні часи закінчилися. Таких, як ви, вже ніхто не купує. Настала ера пластикових красенів!
— Коли так, то що я тут роблю? — не втрималася новенька скляна хатинка, яку придбали та закинули в коробку ще влітку.
— Ну... — дещо розгубився злюка, але швидко взяв себе в руки, чи то пак в гілки. — То інше, ти дизайнерська. Ідеальна. Привілейована. На тобі кожну соломинку промалювали вручну. Твоя якість виправдовує ненадійність матеріалу.
Хатинка зашарілася й точно почервоніла б, якби могла. Лестощів сніговика виявилося достатньо, аби вона більше не намагалася захистити досвідчену кульку.
— А яка втіха з неї? — продовжив з подвійним завзяттям. — В цієї потвори ще й шматочок вибився після нападу Мурчика минулого року. Зуб даю, господарі просто не помітили дірку, тому й не викинули. Але цього року розпакують, роздивляться — і щасливої дороги до смітинка, — реготнув.
— Так, ану не зачіпай скалічених, — буркнув півник з нижнього лівого кутка коробки, — Якщо правильно повісити, то пошкодження будуть непомітними. Я так вже чотири роки живу.
— О, пільгові категорії озвалися, — виплюнув зневажливо. — Ти досі тримаєшся лише тому, що курочка з твоєї пари ще ціла.
— Кхм-кхм... — стримано подав голос рожевий їжачок із затертими оченятами, блідими, мов у сліпця, й аж двома втраченими шматочками, поблизу місця кріплення. — Мій семирічний дірявий досвід свідчить, що справа не в цьому.
— Ох, та заради Безсмертного Пластику, звідки скільки самовпевненості в купці запліснявілого скла? — сніговик смачно плюнув би снігом, аби міг. — Агов, сніжинки, грибочки, Санта Клауси, чому ви мовчите? Скажіть щось цим недоумкам! — апелював він до пластикових іграшок.
— Тебе купили вже під кінець свят, — пробубніла жовта полістиролова кулька, схожа на зелену, але новіша. — Ти ще не встиг все усвідомити, бо у найбагатші дні відлежувався на прилавку.
Сніговик так і не дочекався підтримки від колег по матеріалу. Він не знав, що його злило більше: відсутність прибічників чи стримане мовчання зеленої кульки, яка жодним чином не реагувала на провокації. Напевно, він би вибухнув черговою порцією отрути, але коливання відчулося саме вчасно: коробку хтось підняв.
Іграшки запищали в трепетному передчутті.
Наближався різдвяний вечір. Ялинка майоріла різноманіттям іграшок: скляні й пластикові, глянцеві й матові, блискучі мерехтливі, міцні дерев`яні, лаконічні однотонні, старанно розмальовані, старі й нові...
Бувалі стримано вітали новачків, але щось несказане ховалося у цих вітаннях. Вирувало передчуття чогось особливого. Дива, про яке щойно визволені з магазинного пакування прикраси ще нічого не знали.
Сніговик використовував кожен порух повітря, аби колихнутися якомога далі від своїх сусідів по гілці. Зелену кульку почепили вище злюки й від цього його ледве не рознесло на пластикові порохи. Решта іграшок, що кидали на неї побожні погляди, ще сильніше псували настрій. Він не міг зрозуміти, чому всі заледве не молилися на старе діряве бабище, відмовляючись визнати його очевидну кращість. Він новий, надійний, якісний та унікальний: єдина ``страшна`` іграшка на ялинці. Ось хто достойний бути на почесному місці! Проте навіть новачки, відчувши неосяжну зарозумілість, вирішили ігнорувати невизнаного короля різдвяного дерева.
Поки злюка лютував, велика родина потихеньку готувалася до вечері. В домі лилися безтурботні розмови та дзвенів сміх, приправлений легким відтінком ``ох, знову не встигаємо накрити на стіл``.
Трохи згодом, коли всі нарешті зібралися й почали святкувати, ялинкою прокотилася енергетична вібрація. Сніговик перелякано роззирнувся. Більшість іграшок виглядали спокійно, але піднесено, ніби зустрічали щось величне. Лише новачки та дизайнерська скляна хатинка злякались. Невже землетрус?..
— Не бійтеся, малюки, — поспішила заспокоїти зелена кулька. — Це наше призначення. Нині ви лише спостерігачі, але вже наступного року зможете приєднатися у повній мірі.
З іграшок полилися довгі різнобарвні сяйливі нитки. Вони видовжувалися й розширювалися, перекручувалися між собою та обвивали родину за столом, яка хоч не бачила це дивовижне дійство, але могла відчути, прислухавшись до внутрішнього.
Нитки різнилися не лише кольором, але й розмірами й інтенсивністю сяяння. Деякі іграшки змушували мружитися, а в когось виходило виплюнути лише бліді напівпрозорі мерехтливі клубочки. Однак найвеличнішим був густий сліпучий смарагдовий потік старої зеленої кульки.
Сніговик так зачудувався дійством, що аж забув про свою злість. Він відчув щось всередині, ніби комаха якось попала до його черевця й на швидкості металася туди-сюди, вдаряючись об стінки. Бідолаха злякався не на жарт. Невже він бракований? Невже просто зараз розходилася тріщина, яка донині лишалася непоміченою? О, ні! То ось чому ніхто не визнав його кращість...
Сніговик вже уявляв, як розвалюється на дві окремі частини й ганебно летить до низу, коли з нього вирвалася бліда, майже прозора біла нитка, та теж полинула до загального потоку. Від неї стало так несподівано тепло! Темноокому вперше в житті здалося, що по той бік пластику не пустка, він наповнився по самі вінця чимось тремтливим, але сильним та... надзвичайно важливим. Думки про верховенство здалися абсолютною дурницею. Світосприйняття пластикової іграшки трусонуло, мов у дитини, яка раптом усвідомила, що батьки не мали на думці нічого злого, коли змушували одягати взимку шапку.
А тим часом у кольоровому сяйві спалахували картинки-спогади, що повзли нитками, мов бісерини та зникали всередині людей. У маревах ховалася й відповідь на питання сніговика: чому всі так люблять зелену кульку. Тих відповідей насправді виявилося так багато, що й не перерахувати, але деякі він таки встиг похапцем роздивитися.
— Мила, глянь, ця кулька кольору твоїх смарагдових очей, — долинає з бісеринки, що прямує до найстаршої жінки за столом. — Візьми її. Хай вона подивиться на тебе замість мене, поки я мрію про нашу спільну ялинку.
Юнак з марева цілує дівчину у щічку, а та шаріється, притискає кульку до грудей та втікає.
— Це перше Різдво для нашої сім`ї, — спогад мчить до старенького поруч. — Це деревце таке малесеньке й криве, але відчуття, наче я нічого прекраснішого досі не бачила.
Дівчина схиляється на плече свого чоловіка. Літня пара їх віддзеркалює.
— Матусю, а віддай її мені. Хай нагадує мені про дім та дитинство, — зеленоока жінка в спогаді знімає прикрасу з ялинки, а її донька на яву кидає вологий погляд на батьків.
— Мурчик невинен, то я кульку зачепила, — дівчинка з очима бабусі розкидає руки в боки, обороняючи кота. Зляканий погляд пухнастика надто голосно кричить про правду, але мама дитини старанно ховає посмішку та вдає, що повірила. Підіймає зелену кульку і повертає назад на ялинку, а на підлозі лишається відколотий шматочок.
Спогад люб`язно проникає до матері маленької захисниці. Вона мило посміхається та куйовдить волосся доньки.
Раптом сніговика відірвали від споглядань:
— Дідусю, бабусю, а чого це ви за руки тримаєтеся? — скрикнув молодший брат дівчинки, що затишно притулився на татових руках. — Ви що, зустрічаєтеся? Я таке в кіно бачив.
Всі за столом розреготалися.
Невдовзі із сердець присутніх вирвалися новостворені бісеринки, покрутилися навколо та розсипалися на ниточки, що помчали до іграшок на ялинці.
Сніговик відчув нову порцію тепла.
— Що це? — прошепотів ледь чутно.
— Це щасливі родинні спогади, — відповіла стара зелена кулька. — Те, що робить нас важливими. Новорічна іграшка може бути дешевою й кривенькою або навпаки: до непристойного дорогою й красивою — це не так важливо. Бо насправді цінною її робить те, що вона бачить, поки перебуває на ялинці у своєму скромному мовчазному коливанні. Крихти сімейного щастя наповнюють нас, а ми їх акумулюємо та примножуємо.
Маркер для звичного
Текст для марафону, Завдання 11
