Культура цькування та цензури: як комерційні платформи знищують авторську свободу

Сучасний український самвидав переживає кризу, яку старанно намагаються приховати за яскравими обкладинками та мільйонними переглядами. Замість того, щоб стати простором для вільного розвитку літератури, окремі платформи перетворилися на закриті комерційні екосистеми, де панує жорстка цензура, кумівство, однотипний контент та цілеспрямоване цькування авторів, які відмовляються грати за правилами натовпу.

Ілюзія правил та реальність порушень

Платформи на кшталт «Букнет» декларують суворі правила. Наприклад, офіційно заборонено публікацію графічних матеріалів та обкладинок із зображенням людей у непристойних позах. Проте достатньо подивитися на топові позиції комерційного сектору — зокрема, на роман «Непотрібна дружина» Анастасії Ковальської, — щоб закономірно запитати: де межа між художньою цінністю та відвертим несмаком, який відкрито ігнорується модерацією? 

Більше того, правила щодо авторського права, які мають бути непорушними, працюють вибірково. Поки одні автори змушені виборювати права на власні твори, на платформі спокійно існують книги, де на обкладинках без жодних дозволів використано чужу інтелектуальну власність. Яскравий приклад — книга «Ми Вас Туди Не Посилали: Велика та смішна воєнна Куміада», на обкладинці якої красується персонаж відомого американського мультсеріалу «Американський тато». Чому адміністрація «не помічає» таких грубих порушень міжнародного права у своїх улюбленців — питання риторичне.  

Конвеєр сурогату проти справжньої літератури

Якщо проаналізувати асортимент подібних майданчиків, стає очевидно: майже всі книги стали однотипними штампами. Стандартний шаблон — на обкладинці обов’язково зображена жінка в оточенні одного або двох чоловіків, і десь поруч — дитина.

Це важко назвати справжньою літературою. Це конвеєрні фантазії та компенсований пошук «ідеального кохання», якого авторки, схоже, так і не знайшли у реальному житті. 

Поруч із цим спокійно співіснує відверта пропаганда одностатевих відносин та еротичні сцени, створені виключно заради сексуального збудження без жодного художнього навантаження. Авторки на кшталт Емілі Рейн відверто зізнаються у блогах: «Коли писала свій роман, то більшість сцен інтимного характеру я описувала із власного життя... було враження, що я просто роздягаюся перед публікою і займаюся цим, поки всі дивляться».  

Виникає дисонанс: платформа прямо забороняє вульгарно-натуралістичні описи статевих актів, які ображають честь і гідність, але закриває на це очі, якщо такий контент приносить швидкий комерційний прибуток від невибагливого читача.

Хроніки організованого хейту: від «Букнету» до «Друкарні»   

Найстрашніший елемент цієї системи — це готовність токсичної більшості знищувати будь-якого автора, який наважується вийти за межі «рожевого конвеєру». Коли письменник створює складний, нестандартний твір у жанрі екстремального хорору чи суворого дарк-роману (як це відбулося з текстом «Шоу виродків» та твором «Індіанець Джо») і відмовляється штучно переписувати фінал під формат «умовно щасливого кінця», система вмикає механізм знищення.  

Маніпулятивні рецензенти та заангажовані авторки, серед яких Олена Ранцева та Крісті Ко, влаштували справжнє цілеспрямоване цькування. Не обмежившись блокуванням незручного автора на «Букнеті», цей моб переслідував мене й на інші майданчики. Були створені замовні, ниці пасквілі — так звана «Сатира про ГіВно» від Крісті Ко та стаття «Театр одного актора або абсурдний нарцисизм» від Олени Ранцевої. Мета цих публікацій була одна — змістити фокус із системних проблем платформи, виставити автора «токсичним скандалістом» та повністю знецінити мою професійну юридичну і письменницьку діяльність.

Більше того, адміністрація платформи «Друкарня» продемонструвала повну відсутність незалежності та солідарність із токсичним натовпом. Замість детального розбору ситуації та захисту свободи слова, модератори «Друкарні» миттєво заблокували профіль автора одразу після масованої атаки та скарг ботів із боку «Букнету».

Висновок 

Усі відеодокази цензури, маніпуляцій, кумівства та відвертого цькування, з якими довелося зіткнутися автору, зафіксовані та представлені на YouTube-каналі G_Raw_Truth.  

Ця ситуація — гучний тривожний дзвінок для всієї української літературної спільноти. Поки комерційні платформи блокують авторів через скарги ботів і просувають однотипне графоманство, український самвидав ризикує остаточно перетворитися на закритий клуб для поширювачів низькоякісного контенту, де немає місця для справжньої творчої свободи, професіоналізму та чистого мистецтва.