Лев пустелі: пам`ять пісків

Над Сиртом сонце в зеніті пече золоте,

Де дюни шепочуть про владу і долю людини.

Там лев пустелі крізь вічність свій погляд веде,

Крізь пам’ять пісків, що ховають колишні руїни.

Він прагнув оази, де сходиться Схід і вітрами

Свобода неслася, мов клич караванів у даль,

Тримав він історію в серці, обпалену снами,

Вбираючи в себе пустельну безкраю печаль.

Минули століття — чи мить лише в небі зоря?

Зітруться кордони, розвіється прах у дорозі,

Та символ лишився, як вірна і чиста зоря,

Що світить крізь марево в нашій великій тривозі.

Тут гідність і честь — це не просто слова, а каміння,

Яке викарбував час на скрижалях епох,

І в пам’яті нашій живе те міцне покоління,

Що знало: лиш вільним відкриє прихильність свій Бог.