Лихо.
Вірш / Культура
По темних дорогах, глибоких долинах,
Де місяць блідий і холодний висить.
Там Лихо старе по стежинах блукає,
Шукає він душу, щоб занапастить.
У оці його завжди зимно й самотньо,
А пальці - мов гілля сухе й без життя.
Воно не кричить - лиш тихенько шепоче ,
``Прийми мене швидше, я доля твоя``.
І сяде на серці, як тінь на віконце,
Не гріє теплом,в лиш холодом з дна.
Не хоче ні щастя, добра, ні достатку,
Лиш голод і біль, щоб просвіту не знав.
Та є і у Лиха своя таємниця,
Воно колись теж було світле й живе.
Та людська жорстокість, брехня і байдужість,
Зробили з добра йому темне лице.
І ходить воно по дорогах гуляє,
Несе на собі тіні людських провин.
І плаче коли хтось у пісні згадає,
Вже й хоче спочити, та мусить іти.
Не згадуйте Лихо коли ніч на дворі,
Бо прийде у гості - не схоче піти.
Але в кого в серці ще іскра палає,
Не зможе до того воно підійти.
Верещако Сергій.
