Лист самій собі

Привіт, моя ніжна.

Ти вижила там, де навіть світло боялося йти. Ти пройшла через міста, які забули твоє ім`я, через двері, які зачинялись перед тобою, через ночі, де було тільки мовчання замість відповідей. Ти йшла босоніж по уламках, і щоразу, коли тобі здавалось, що далі немає дороги, ти будувала її сама — з ран, з втоми, з віри, яку ніхто не міг відібрати.

Ти більше не шукаєш себе в чужих очах. Не шукаєш порятунку в чужих руках. Ти навчилася тримати себе за руку тоді, коли здавалося, що світ занадто важкий. Ти навчилися не зраджувати себе заради любові, яка не вміла берегти.

Ти маєш право бути ніжною. Ти маєш право бути сильною. Ти маєш право бути собою — навіть тоді, коли ніхто не розуміє, навіть тоді, коли світ мовчить.

У дзеркалі тепер тільки ти. Не втрачена версія тебе. Не уламок минулого. Там — жива, справжня, тиха, сильна жінка. Жінка, яка вчиться любити себе не за те, що хтось вибрав її, а за те, що вона вибрала себе.

Ти більше не чекаєш на тих, хто не прийшов. Не відкриваєш двері тим, хто не знав, як тримати твою душу в руках. Ти не будуєш собі в`язниць із чужих обіцянок.Ти будуєш собі дім. Там, де є місце для мрій, для сміху, для тиші. Для тебе.

Пам’ятай: ти не втрата. Не чужа помилка. Не тінь на чийомусь шляху.

Ти — світанок. Ти — пульс землі під босими ногами. Ти — дощ, який змиває минуле. Ти — вогонь, який не потребує дозволу палати.

Навіть якщо одного дня погаснуть усі ліхтарі, навіть якщо світ стане порожнім і тихим, ти все одно залишишся світлом. Тому що ти народила це світло сама — в собі.

І знай:

Ти — достатньо.

Ти — вже перемога.

Ти — любов, яка не просить, а просто є.

Ти — своє найкраще повернення.

Ти — вдома. У собі.