Літо, що загубилось в очереті
Оповідання / ІншеВступ
4 червня 2006 рік.
- Марко! Ходи но сюди!
Хлопчик стояв біля водойми та палицею намагався спіймати жабу, що сиділа в очереті.
- Марко! – уже голосніше пролунав дитячий голос.
- Та йду я! – у відповідь гукнув Марко.
Як завжди друзі відволікали його від цікавих занять. Він роздратовано кинув палицю прямо на жабу та швидко побіг вздовж берега.
Озеро, біля якого гралися діти, уже давно позеленіло та заросло рослинністю. У цю частину селища рідко приходили дорослі, адже знаходилась водойма на самому краєчку села, поряд з невеличким лісом. Побачити тут можна було хіба що лісника, що мешкав неподалік, але той відлюдькуватий старий сьогодні рубав дрова у іншій частині лісу, а значить не збирався йти до озера та заважати хлопцям бешкетувати та ламати молоді кущі.
Марко уже бачив друзів, що ховалися у густих зарослях. Четверо хлопців були одного віку, але мешкали у різних містах. Бачилися вони кожного літа, коли приїжджали до бабусь та дідусів на канікули.
Насправді ці хлопці відрізнялися від тих, що Марко бачив у місті. За всі його 10 років він так і не зміг знайти собі друзів, якщо не враховувати одного дивака, який жив у сусідньому під’їзді, але той малий полюбляв колупатися в носі та їсти пісок, тому дружити з ним Марко не став.
- Іди сюди, глянь, що я знайшов – гукнув Дамир.
Він мав темне волосся та чорняві очі, які зацікавлено спостерігали за чимось у кущах. Щедва хлопці: Мар’ян та Лаврін стояли колом, заважаючи Маркурозгледіти, що ж там знайшов Дамир.
Він обережно просунувся в імпровізоване коло та побачив невеличку гадюку, що нерухомо лежала на землі. Дамир тицяв у неї палицею, перевіряючи чи жива вона.
- Ну і що тут цікавого? – насупився Марко, - це ж просто дурна змія, та ще і мертва.
- Вона тільки що рухалася, мабуть, прикидається, - відповів Дамир , та ще раз тицьнув її палицею.
І дійсно, змія на цей раз ворухнулася. Її лущате тіло звивалося, намагаючись відповзти якомога далі від допитливих хлопців.
- Припини її займати, краще ходімо подивимось куди вона повзе, - Мар’ян, хлопчик із світлим волоссям та худою статурою відібрав палицю у Дамира і почав спостерігати за створінням.
Гадюка швидко почала рухатися далі у хащі, залишаючи за собою зиґзаґи на землі. Хлопці гуртом прослідкували за нею, виламуючи палки, що заважали пройти.
Та подорож була коротка, як тільки змія відірвалася від ватаги, вона пірнула у невеличку норку під стовбуром дерева.
- От чорт, ну все, ми тепер її не дістанемо, - Дамир роздратовано тупнув ногою.
- Мабуть, вона там живе, - Мар’ян присів, розглядаючи нору, - можливо у неї там дітки.
- То давайте перевіримо! – Лаврін підняв палицю, та почав ковиряти нору.
- Припини, ходімо краще до ставка, я там бачив великих жаб, - запропонував Марко, - можемо пополювати на них.
- Що це ви тут робите?! – заволав високий голос позаду хлопців.
Всі як один повернулися, перелякавшись, що хтось із дорослих їх помітив. Але замість розлючених дорослих вони помітили тільки маленьку дівчинку, що стояла, насупившись, на галявині.
Хлопці одразу впізнали Іванку, дівчинка була нижче однолітків, а її повненька статура часто ставала об’єктом жартів. Вона мала темно-каштанове волосся, заплетене у густу косу, дівчинка була вередлива та постійно все доповідала дорослим, через те, і не товаришувала з хлопцями.
- О, Іванко, а тобі яке діло що ми тут робимо? – Дамир склав руки на грудях, він сердився, що це дівчисько приперлося до їхнього ставка, та заважало гратися.
- Бо, якщо ти забув, вам тут заборонено ходити, чи тобі нагадати, як минулого разу твій дід кричав на тебе, що все село чуло, - Іванка усміхнулась сама собі, тішучись, що знайшла такий гарний привід наговорити на хлопців. Вона обов’язково все розкаже дорослим, що б цим забіякам дісталось по заслугах.
- Іди звідси, дівчисько, тобі ж тут також не можна бути, - відповів Мар’ян, усміхаючись.
- Взагалі то, я знала, що ви тут, тому і прийшла, що б впевнитися, що ви пошуруєте накази дорослих.
- Тобі що, зайнятися нічим? – Марко насупився, а руде волосся, кучерями лізло у очі, через що він постійно його чіпав брудними руками.
- У мене купа справ, - Іванка діловито задрала голову, - але в першу чергу я хочу розповісти мамі, що ви тут робите шкоду, от тоді ви до кінця літа не вийдете із своїх домівок!
- Ходімо хлопці, хай це тупе дівчисько тут саме бавиться, - Дамир попрямував по стежинці назад на галявину, друзі почимчикували за ним, - тим паче, тут повно змій, ото хіба вони і будуть з тобою дружити, бо ви дуже схожі!
- Не видумуй! Тут не водяться змії! –Іванка зробила пару кроків назад, помітно, що вона занервувала.
- Ні, які змії, - усміхнувся Мар’ян, підморгуючи хлопцям, - ми он знайшли норку де живуть дикі зайці, хотіли з ними побавитися, але якщо це заборонено, то звісно нам треба йти.
Хлопці по одному вийшли з кущів та попрямували до озера, у сторону селища.
- Зайчики? – спитала Іванка, заглядаючи у тунель із кущів, але коли вона повернулася, хлопці уже були далеко , вони йшли штовхаючи один одного та голосно сміючись.
- Хм, ці хулігани могли завдати шкоди бідним тваринам, треба поглянути чи вони в порядку.
Дівчинка попрямувала прямо по стежці, яку протоптали хлопці, уважно дивлячись під ноги. Вона йшла все далі і далі шукаючи зайчиків, яких, звісно, у цьому місці ніколи не було.
***
Ввечері, коли Марко вечеряв, у будинку задзвонив телефон. Його бабуся розмовляла не довго, та голос у неї був занепокоєний. Коли вона поклала слухавку, одразу пішла на кухню.
- Марко, а ви сьогодні не гуляли з Іванкою? – спитала бабуся сідаючи поряд із онуком.
- Ні, ми з нею не дружимо, - відповів хлопчик із набитим ротом каші.
- Дивно, мені дзвонила її мати, і сказала , що вона ще не повернулася додому.
Марко стало не по собі, він знав, що це дівчисько хоч і було вередливе, та вона завжди слухалася батьків і поверталася додому затемна, а зараз надворі уже давно було темно та прохолодно.
- Ви коли з хлопцями гуляли, випадково не бачили її?
Марко зупинився жувати, останнього разу він бачив її, коли вона викрила їх на ставку. Його бабуся забороняла там гратися, казала, що там небезпечно, можна втопитися через берег, що більше нагадував болото. Якщо він їй розкаже, що вона була там, бабуся неодмінно зрозуміє, що Марко порушив заборону, тому він вирішив збрехати.
- Ні, ми її не бачили сьогодні.
- Господи, така слухняна дівчинка, де ж це вона ходить, мати ж переймається. – бабуся скривившись підвелася та пішла до кімнати, - добре, доїдай сонечко, та йди спати, уже пізно.
Ввечері Марко лежав у ліжку та думав, чого ж Іванка не повернулася додому, може заблукала десь у лісі, чи таки знайшла тих клятих зайчиків і досі грається з ними. Він вирішив, що вона так чи інакше повернеться, вона ж просто тупе дівчисько, що з нею може статися. Марко провалився у безтурботний сон.
Наступного ранку він зрозуміє, що це був останній раз, коли вони з друзями бачили її живою.
