Людина як машина
Вірш / Інше
Потертий шкіряний костюм,
І фари світять не яскраво.
Та в грудях стукає двигун
Іскра в душі все запускає.
Пробіг великий вже пройшов,
Тріщить вся рама і шарніри.
І ходова за всі часи,
Розбита на життя стежинах.
Фільтри забиті за роки,
Від цигарок , смолистих газів.
Все ж кашляє та йде вперед,
Машина має працювати.
Систему паливну також,
З роками нищать хімікати.
По шлангах ллється етанол,
Жене по крові тільки яди.
І кожен день із року в рік,
Виходить на маршрут машина.
Такий уже життєвий цикл,
Система так тебе створила.
І раз на рік на капремонт,
Відпустять трохи відпочити.
Та на техогляд заженуть,
Щоб знати чи ще маєш сили.
Отак проходить все життя,
Здоров`я й час віддав за статки.
А далі списаний як брухт.
Тупик немає більше траси.
