Майбутнє без адресата: навіщо створювати, якщо ніхто не чекає

Нещодавно я опублікував статтю-прогноз на найближчі п’ять років. Вийшла похмурою: ШІ витісняє людей з ринку праці, соцмережі остаточно розривають суспільство на атоми, війни за ресурси, народжуваність падає, а молодь вигорає в 18.

Все це не фантазія - це екстраполяція сьогоднішніх трендів, підкріплених цифрами ВЕФ, Eurostat і Deloitte.

Після публікації прийшов коментар:

“Ну і нострадамуси зібралися! 😂 Чекаємо тепер інопланетян у 2025, ага!“

І я спіймав себе на питанні, яке раніше не формулював: а для кого я це пишу?

Половина життя позаду

Я прожив приблизно половину відпущеного. Не найяскравішу, але свою. Повну помилок, тернистих троп і “принад”. У 20 років я носив широкі штани, тусувався на реп-батлах і матюкався в мікрофон - дорослі хитали головами, вважали що я конченний. Сьогодні і я сам іноді хитаю головою, дивлячись на 18-річних, які “вже втомилися від життя“. Та всеж вірю що не все так понуро як іноді здається, бо знайомий дійсно з крутою молоддю в якої є цікаві ідеї, але таких дууууууже мало…

Але всередині мене ще тепліє вогонь: проекти, які хочу реалізувати, поки є сили, інтерес і енергія.

І тут коментар молодого чоловіка ставить все під сумнів.

Довг поколінь - міф?

Я завжди вважав: кожне покоління зобов’язане передати наступному досвід, щоб ті не повторювали помилок. Це як естафета: ти пробігаєш свій етап, передаєш паличку - і далі біжать вони, швидше і вище.

Але раптом паличку ніхто не чекає?

Раптом сучасному поколінню до 28 років загалом не потрібне майбутнє?

Не потрібне, бо:

• Половина женеться за лайками, баблом і статусом інфлюенсера. Їхній горизонт - наступний тренд у TikTok.
• Друга половина вже в 18 років вигоріла. Вони “пізнали життя”, сидять у депресії й скролять Reels до третьої ночі.

Я можу помилятися. Це лише те, що бачу я. Але бачу систематично.

Бачення молоді: два полюси

Жоден з полюсів не збігається з моїм прогнозом. Жоден не просить досвіду.

Навіщо створювати?

Є проекти, які я хочу запустити. Але якщо адресата немає - навіщо? Інфоциганство не моя тема, хочеться після себе залишити не лише купку кісток та місця на кладовищі, і то….

Якщо молодь не хоче естафету, чи варто пробігати свій етап до кінця? Чи краще тихо доробити свої справи і піти, не заважаючи?

Особисте рішення

Я не знайшов відповіді. Тому пишу цю статтю бо цікаво куди прагне молодь. Яке майбутне вони хочуть, ким хочуть бути? Це більш запрошення до діалогу. Який можливо в подальшому дасть поштовх народженню більш цікавих та корисних речей.

Пишу для себе -щоб зафіксувати момент, коли зрозумів: майбутнє може бути без адресата.

Може, через 10 років хтось із них знайде цей текст і скаже:

``А він таки мав рацію. І ми все ж взяли паличку``.

А може - і ні.

У будь-якому разі, я пробіжу свій етап.

Не заради них.

Заради того, щоб не шкодувати, що не спробував.