МЕЧ І БУЛАВА БОГДАНА

В Чигирині сурми заграли тривогу,

Здійнявся над степом за завісою дим.

Він кинув свій виклик, рушив у дорогу,

Щоб край повернути синам молодим.

В руці — булава, а у серці — образа

За кривду народу, за спалені сни.

І козацька лава піднялася відразу

Під прапором волі, посеред весни.

Жовті Ворота і Корсуня битви —

Там плакала шляхта в кривавій бруду.

Богдан підіймав побратимів на битву,

Ламаючи кріпость і панську орду.

Він вів за собою і бідних, і голих,

В козацькі полки об`єднав манівці,

Щоб слово вкраїнське звучало на колах,

Щоб воля світилась в кожнім лиці.

І хоч були зради, і тяжкі угоди,

І Переяслава непростий завіт,

Він вивів із попелу душу народу

І славу козацьку пустив на весь світ.

Стоїть він у бронзі над сивим Дніпром,

Тримає булаву в залізній руці.

Він був для Вкраїни і щитом, і мечем,

І першим із тих, хто зламав солонці.

Крізь бурі століть твій славетний похід

Зорею палає на нашому стані.

Твій образ тримає козацький мій рід —

Богдане мій, улюблений Богдане...

І поки Дніпро котить хвилі титанів,

Ми будемо зброю тримать на майдані,

Згадувать славу твою без упину:

Богдане мій, улюблений Богдане...