Уляна . 11 Квітень

Механіка буття

Вірш / Інше

Ми — іскри в залізних лещатах,

короткий електричний збій.

Вчимося мовчати й прощати,

ведучи нескінченний бій.

Наш розум — це клітка для звіра,

що прагне хоч крихту тепла,

поки іржава, сліпа зневіра

випалює очі дотла.

Час не рахує хвилини,

він просто з’їдає наш крок.

Ми — лише жменька цеглини,

що хоче стати дворцем.

Але в цій німій порожнечі,

де світло — лише ілюзія дня,

наші згорблені, втомлені плечі

тримають порожнє ім’я.

Дата написання : 11 Квітень 2026

18px
Шрифт
Вигляд
Прокручування
A- A+ 18px
Roboto Slab
Open Sans
Noto Serif
PT Sans
1.6
0px
Повільно
A