Метро

Вона читала вірші зі сцени,
сидячи поміж кроків у вагоні метро,
поки змінювались образи людей,
де штучне сонце проносилось за вікном.

Вона так прискіпливо вдивлялась у написане,
перечитуючи раз у раз кожен рядок.
Залишала лиш лінії — ніби свідчення,
що саме тут побачила створення думок.

І ось — кінець. Як завжди, ставить крапку —
записана дата, мов час на вустах.
А рядки, що лишились, — мов ті зустрічі на згадку —
тихо тануть у звуках останніх тактів.