Ми з тих, що народжені з каменю
Проза / СуспільствоПодільський вечір опускається на Медобори — гребені, що пам’ятають воду, яка стала каменем. Вони тримають у собі глибину колишнього моря й силу степу, що проростає крізь вапняк. Це місце, де міф переплітається з тверддю, а кожен уламок — як рядок давнього епосу.
Незалежність тут — як скеля, що не боїться часу: вона не лише тримає форму, а й дає опору тим, хто поруч. Це не просто слово, а звичка знаходити міцність у глибині. Тут навіть каміння має свій голос. І коли пагорби питають: хто ми? Відповідаємо просто: ми несемо в собі пам’ять, щоб встояти перед часом; ми з тих, що народжені з каменю, навіть коли світ валиться вниз.
